ІНГІБІТОРИ КІСТКОВОЇ РЕЗОРБЦІЇ

ІНГІБІТОРИ КІСТКОВОЇ РЕЗОРБЦІЇ — це група препаратів, які перешкоджають деструкції кісткової тканини шляхом гальмування функціональної активності остеокластів. І.к.р. застосовують при остеопорозі (див. Остеопороз), хворобі Педжета, онкологічних захворюваннях. Основними представниками І.к.р. є бісфосфонати (Б.) та кальцитонін.

Б. — клас ЛП, створених на основі неорганічних пірофосфатів, синтетичні похідні фосфонових кислот, які відрізняються за своєю хімічною структурою заміною атома кисню в молекулі пірофосфату на атом вуглецю — Р-С-Р. Крім того, у структурі бічних ланцюгів Б. є два радикали, один з яких полегшує фізико-хімічне зв’язування з гідроксиапатитом, а інший визначає біологічну дію препаратів на кісткові клітини. Селективна дія Б. на кісткову тканину пов’язана з їх високою спорідненістю з кристалами гідроксиапатиту кістки. Ця властивість визначає їх здатність відкладатися в місцях утворення нової кістки. Б. зберігаються в місцях нового кісткоутворення доти, доки не відбудеться заміна старої кістки на нову.

Основним показником фармакологічного ефекту Б. є зниження кісткового ремоделювання з більш вираженим пригніченням кісткової резорбції, ніж кісткоутворення, а також зниження частоти активації ремоделювання. Препарати зменшують або запобігають негативному впливу на стан кістки практично всіх відомих стимуляторів резорбції. Проникаючи в кісткову тканину, Б. концентруються навколо остеокластів, утворюючи високу концентрацію в лакунах резорбції. Молекули Б. зв’язуються з кальцієм і накопичуються у високій концентрації тільки в кістках. Хімічно Б. поділяють на дві групи (класи) за вмістом у молекулі азотного залишку. При цьому амінобісфосфонати (золедронова, ібандронова,алендронова кислоти) мають більш виражений ефект, ніж «прості» Б. (клондронова кислота). Наявність атома азоту в бічному ланцюзі пояснює особливий механізм дії азотовмісних Б., пов’язаний зі здатністю інгібувати процес модифікації білків в остеокластах, що веде до загибелі зрілих клітин і супроводжується появою специфічних змін у клітині й структурі ядра. Крім того, дія азотовмісних Б. призводить до втрати клітинами — попередниками остеокластів здатності до диференціювання й дозрівання, що надалі спричиняє зменшення популяції остеокластів. Крім цього, в механізмі дії окремих препаратів відіграє роль зменшення вмісту гераніл-дифосфату, необхідного для синтезу обов’язкових білків остеокластів і регуляції місцевого кровопостачання кістки. Також знижується біосинтез холестерину, необхідного для мембран клітин, які знову утворюються.

Підбір препаратів І.к.р. проводять шляхом визначення тартратрезистентної кислої фосфатази (TRAP), маркера формування кісткового матриксу (Total P1NP); карбокси- і амінотермінальних телопептидів колагену I типу (KTTKI, ATTKI) у плазмі та сечі; піридиноліну (ПІД) і деоксипіридиноліну (ДПІД) у сечі та ін. Перед застосуванням Б. до початку лікування потрібно відкоригувати гіпокальціємію.

Використання пероральних Б. передбачає чітке виконання відповідних інструкцій, які лише частково відрізняються для кожного з препаратів. Спільним для них на час усього періоду лікування є достатнє споживання кальцію (1000–1500 мг щодня) і вітаміну D (400 ОД). Усі пероральні Б. дуже погано всмоктуються з ШКТ. Для поліпшення всмоктуваності й профілактики диспептичних явищ (найчастіше гастродуоденальний рефлюкс і печія) препарати необхідно приймати натщесерце — не менш ніж за 30 хв до їди. У цьому ж зв’язку протипоказано вживання продуктів, які містять кальцій, протягом кількох годин після прийому препарату. Тим більше, не слід приймати кальцій одночасно з пероральними Б. Крім диспепсії, пероральні Б. можуть ініціювати запальні зміни у слизовій оболонці ШКТ, ерозії стравоходу. Профілактикою цих ефектів є вертикальне положення пацієнта протягом 30–60 хв після прийому препарату.

В/в застосовані Б. можуть після першого введення викликати лихоманку, минущий м’язовий біль і різні грипоподібні симптоми. Вважається, що це є прямим наслідком надмірної активації Т-лімфоцитів. Із подальшими введеннями симптоми зазвичай не повторюються і в переважній більшості випадків не потребують лікування.

Кальцитонін (К.) — це гормон, який декретують С-клітини (парафолікулярні клітини) щитоподібної залози, та який бере участь у регуляції обміну кальцію у людини і багатьох тварин та є антагоністом паратгормону. Основний фармакологічний ефект К. — зниження рівня Ca2+ в крові. К. регулює кальцієво-фосфорний обмін, знижує резорбцію кісткової тканини. Під його впливом фосфати і Са2+ з русла крові переходять у кісткову тканину, пригнічуються активність і кількість остеокластів, стимулюється діяльність остеобластів. Застосовують підшкірно або в/м. Для назального зрошення використовують спрей.

Протипоказання: гіпокаліємія. Побічна дія: алергічні реакції, артралгія, «припливи» крові до голови, набряки. При парентеральному введенні К.: диспептичні розлади, мігрень, запаморочення, кашель, поліурія, порушення зорового сприйняття, грипоподібний стан. При інтраназальному введенні — утворення папул, синусит.

Мкртумян А.М., Бирюкова Е.В. Бифосфонаты в терапии постменопаузального остеопороза // Лечащий врач. — 2007. — № 2; Мороз В.А. Бисфосфонаты в современной клинической практике // Провизор. — 2009. — № 8; Остеопороз: эпидемиология, клиника, диагностика, профилактика и лечение / Под ред. Н.А. Корж, В.В. Поворознюка, Н.В. Дедух, И.А. Зупанца. — Х., 2002; Primer on the Metabolic Bone Diseases and Disorders of Mineral Metabolism/ Ed. M.J. Favus // Raven Press. New York. — 1995.


Інші статті автора