ШКІРА

ШКІРА (лат. cutis) — захисний бар’єр тіла, є одним з найбільших його органів. Її маса становить близько 7% маси тіла людини, площа — 1,5–2 м2. Ш. складається з трьох шарів: зовнішній шар епітеліальної тканини, під ним розташована сполучнотканинна основа — дерма і далі — шар підшкірної жирової клітковини — гіподерма. Товщина епідермісу з дермою в різних частинах організму становить від 0,5 до 5 мм, товщина підшкірної клітковини може досягати 10 см. Неоднакова товщина Ш. пояснюється тим, що характер і сила дії навколишнього середовища на різні ділянки шкірного покриву неоднотипний. Чим сильніша і довша дія різних зовнішніх факторів на Ш., тим товстіший епітеліальний шар: найтовщий епідерміс знаходиться на долонях і підошвах, його товщина досягає 1,5–2,5 мм. Ш. та вистилаюча її підшкірна клітковина містять багато рецепторів (рисунок).

Shkira.tif

Рисунок. Будова Ш.: 1 — епідерміс; 2 — дерма; 3 — підшкірна жирова клітковина; 4 — волосяний фолікул; 5 — потова залоза; 6 — сальна залоза.

Типи та кількість рецепторів Ш. змінюються залежно від ділянки її поверхні і глибини. Так, у Ш., яка вкрита волоссям, головними є вільні нервові закінчення, такі, як диски Меркеля та рецептори волосяних фолікулів. У Ш., яка позбавлена волосся, присутні вільні нервові закінчення, диски Меркеля, тільця Мейснера, тільця Пачіні. Найбільш поверхнево розташовані вільні рецептори, напр., у кінчиках пальців. Диски Меркеля та тільця Мейснера найчастіше зустрічаються у сосочковому шарі дерми. Тільця Пачіні, колби Краузе — в підсосочковому шарі та підшкірній клітковині. Найбільш іннервовані частини Ш. долоней, кінчик язика, обличчя. Вони забезпечують шкірну рецепцію та сприйняття найважливіших в інформаційному відношенні сигналів.

Життєдіяльність шкірного покриву нерозривно пов’язана зі станом організму. Зовнішній вигляд Ш. залежить від діяльності внутрішніх органів і систем організму в цілому. Ш. виконує низку найважливіших життєвих функцій: захищає організм від різних несприятливих чинників зовнішнього середовища (травм, пилу, різних хімічних речовин, вітру, різких коливань температури, бактерій та інших подразнювальних чинників). Щільність рогового шару та властиве для Ш. кисле середовище (рН 5–6,5) перешкоджають прониканню та розмноженню мікроорганізмів. Ш. затримує проникнення УФ-променів, яке активізує фермент тирозиназу, перетворюючий тирозин на меланін, що володіє високою абсорбцією по відношенню до цього проміння. Ш. бере участь в імунних процесах, у ній відбувається розпізнавання антигенів і їх елімінація. Крім цього, бере участь у водно-сольовому, білковому, вуглеводному, жировому обміні речовин, а також обміні вітамінів А, С, D, В1, В2, РР. Дихальна функція Ш. обумовлена здатністю поглинати кисень. У людини при температурі повітря 18–20 °С за 1 год через шкірні покриви потрапляє в організм 193 мл кисню, це становить 1,5%, що вдихається через легені. При фізичній роботі та високій температурі навколишнього середовища надходження кисню через Ш. може становити приблизно 730 мл на годину. Функція виділення забезпечується випотом і діяльністю сальних залоз. У стані відносного спокою добова кількість виділеного поту коливається в межах 400–600 мл. З потом виділяються з організму сечовина, сульфати, фосфати й інші кінцеві продукти обміну речовин. Через сальні залози за добу виділяється до 20 г шкірного сала. Ш. бере участь у процесах терморегуляції, виділяючи 80% тепла за рахунок випаровування, теплопроведення та тепловипромінювання. Терморецептори, що знаходяться в Ш., беруть участь у рефлекторних механізмах підтримки постійної температури тіла. Ш. є депо крові, оскільки має велику кількість кровоносних і лімфатичних судин. Її кровоносні судини можуть приймати до 500 мл крові. Артеріовенозні анастамози беруть активну участь у реакціях перерозподілу кровоносної системи, забезпечуючи доставку поживних речовин і підтримуючи постійну температуру тіла. Рецептори Ш. є ланкою шкірного аналізатора. Больові та температурні рецептори забезпечують пристосовні, адаптивні реакції організму до умов зовнішнього середовища, які постійно змінюються. За рахунок тактильної чутливості відбувається віддзеркалення реальності зовнішнього світу. Вивченню бар’єрної функції Ш. присвячено багато досліджень, але дотепер немає єдиної точки зору відносно місцерозташування шкірного бар’єра. Є думка, що Ш. — це комплекс бар’єрів, але кожен її шар має різну опірність щодо проникаючої речовини. На ступінь проникності окремих шарів Ш. впливають багато чинників, у т.ч. і фізико-хімічні особливості проникаючої речовини. Бар’єрні властивості залежать від морфологічної будови і хімічного складу Ш. Співвідношення біохімічного складу речовин у роговому і решті шарів епідермісу приблизно однакове. До складу рогового шару входять: кератин — 75%, жири — 8%, вуглеводи — 2%, незруйновані клітинні мембрани — 5%, розчинні речовини з низькою мол. м. — 10%. Білки, що містяться в роговому шарі, поділяються на 3 класи: 1) розчинні; 2) нерозчинні цитоплазматичні білки (кератини); 3) нерозчинні білки плазматичної мембрани. Розчинні білки становлять 15% сухої ваги рогового шару. Вони екстрагуються нейтральними, злегка кислими або лужними буферами. Основна маса (65% від сухої ваги) рогового шару складається з нерозчинних цитоплазматичних протеїнів. Вони не розчинні в буферах з рН 2–10, але переходять у розчин у буфері з рН 10–12. Нерозчинні білки протоплазматичних мембран, які становлять 5% білків рогового шару, нерозчинні в кератолітичних агентах, але можуть розчинятися при гідролізі. У водних фракціях рогового шару міститися рибоза, дезоксирибоза, глюкоза і фруктоза. Нині відомі 3 шляхи проникнення речовин у шкіру: трансфолікулярний (через волосяні фолікули), трансгландулярний (через вивідні протоки пітних залоз) і трансепідермальний (через непошкоджений роговий шар епідермісу). Основним шляхом проникнення речовин у шкіру є трансепідермальний. Речовини можуть проходити по міжклітинних просторах (екстрацелюлярно), а також крізь клітини і клітинні мембрани (інтрацелюлярно). Ефективність багатьох лікарських речовин, що наносяться на Ш. з лікувальною метою, залежить від механізму всмоктування їх крізь епідермальний бар’єр. Всмоктуванню лікарських речовин сприяють мазеві основи. За здатністю лікарських речовин всмоктуватися з мазей крізь Ш. мазеві основи можна розмістити в такій послідовності: гідрофільні гелі, емульсійні основи типу олія/вода, емульсійні основи типу вода/олія, абсорбційні, гідрофобні. Тваринні та рослинні жири, жирні кислоти, холестерин, лецитин та інші речовини, що належать до групи стеринів, можуть проникати крізь шкірний бар’єр. Жири при контакті зі Ш. піддаються дії шкірних ліпаз, що сприяє їх всмоктуванню. Швидкість проникнення жирів і жирних кислот залежить від їх природи, напр.: касторова олія володіє більш вираженими проникними властивостями, ніж соняшникова. Кислота лауринова проникає до підшкірної клітковини, а стеаринова — до нижньої межі епідермісу. Жири та жирні кислоти проникають в Ш. через волосяні фолікули і протоки сальних залоз. Трансдермальне проникнення ліпідів незначне. Добре всмоктуються рослинні ефірні олії: скипидарна, евкаліптова, грушева, лимонна, анісова, соснова, лавандова, корична, геранієва, м’ятна, коріандру. Кількість кортикостероїдів, проникаючих крізь шкірний бар’єр, залежить від способу нанесення мазі на Ш., розчинності гормонів, ступеня вивільнення їх з мазевих основ, стану Ш., дії розчинників на шкірний бар’єр, ступеня гідратації рогового шару, стану пітних залоз та інших чинників. Велике значення для всмоктування гормонів має їх розчинність. При лікуванні захворювань Ш. викликають інтерес кортикостероїдні мазі, гормони (флуоцінолу ацетонід, флуметазону півалат, флуметазону триметилацетат та ін.), у молекулі яких є 2 атоми фтору. Ці гормони погано всмоктуються, чинять місцеву дію і майже не виявляють резорбтивних властивостей. Кортикостероїди, всмоктуючись при нашкірному нанесенні, можуть мати резорбтивну дію, викликаючи небажані побічні ефекти. Системне ураження виникає при тривалому застосуванні мазей, аплікацій на великих ділянках Ш., а також при нанесенні під оклюзійну пов’язку. Пролактин проникає крізь непошкоджену Ш. з гіалуронідазою. Було встановлено, що тестостерон може проникати крізь Ш. без гіалуронідази. Натуральні андрогени проникають крізь Ш. у більший кількості, ніж прогестерон і естрадіол. Гіалуронідаза сприяє проникненню крізь Ш. інсуліну, адреналіну і норадреналіну. Вітаміни А, D, Е, К, що розчиняються в олії, добре всмоктуються Ш., кислота аскорбінова, розчинена у воді і спирті етиловому, практично не всмоктується. Кислота нікотинова і вітамін В1 добре проникають в Ш. Із мазей через Ш. добре всмоктується еритроміцин, а пеніцилін, ампіцилін, неоміцину сульфат всмоктуються погано. Алкалоїди рослинного походження, синтетичні антисептики, анальгетики, антигістамінні препарати проникають крізь непошкоджену Ш., а їх водорозчинні солі не проникають або проникають у незначних кількостях. Танін та інші дубильні речовини можуть проникати тільки в роговий шар епідермісу. Гепарин вивільняється з гепаринової мазі і всмоктується Ш. Кислота саліцилова проникає крізь епідерміс із спиртових і водних розчинів і мазей на вазеліновій основі. Фенол належать до речовин, що розчиняються в олії, легко проникає крізь непошкоджену Ш., але застосування на великій поверхні 1–5% розчину фенолу може призвести до тяжкої інтоксикації. Кислота борна при запальних захворюваннях Ш. проникає в Ш. у великій кількості і може викликати отруєння, тому при великих пошкодженнях поверхні розчин борної кислоти застосовувати не слід. Вивчення проникності Ш. для ЛП у формі мазей, які застосовують в дерматології, має велике значення, оскільки ефективність лікування залежить від проникнення лікарської речовини у Ш. Можна відзначити, що різні чинники, які впливають на Ш. і викликають морфологічні та біохімічні зміни ороговілої частини епідермісу, можуть змінювати проникність Ш. для хімічних речовин. Кількість хімічної речовини, яка проникає із зовнішнього середовища крізь Ш. в організм, залежить не тільки від рівня проникності Ш., але й від проникної здатності речовини.

Фізіологія з основами анатомії людини / Л.М. Малоштан, О.К. Рядних, Г.П. Жегунова та ін. — Х., 2003; Машковский М.Д. Лекарственные средства. В 2 т. — Х., 1998; Словарь физиологических терминов / Под ред. акад. О.Г. Газенко. — М., 1987; Перцев И.М., Котенко А.М., Чуешов О.В., Халеева Е.Л. Фармацевтические и биологические аспекты мазей: Монография / Под ред. проф. И.М. Перцева. — Х., 2003.