ШИЗОФРЕНІЯ

ШИЗОФРЕНІЯ (лат. schizophrenia < грец. schizo — розколюю + phren — серце, душа, розум) — прогредієнтне психічне захворювання, що виникає на основі спадкової схильності, має безперервний або нападоподібний перебіг і призводить до своєрідних змін особистості у вигляді дезінтегрованості психіки, аутизму, емоційного збідніння і зниження активності. Провокуючим чинником нерідко стає психічна травма. Ш. часто призводить до стійкої втрати працездатності (інвалідизації). Поширеність Ш. становить 1,9–11 на 1000 дорослих осіб, у дітей — 0,17–0,4 на 1000. Найчастіше Ш. розвивається у осіб молодого віку, найвищі показники поширеності захворювання (8–11 на 1000 осіб) припадають на вік від 18 до 44 років. Основними ознаками Ш. є схізис — дезінтегрованість, розлад психіки, нерівномірність, мозаїчність порушень психічних функцій. Проявами дезінтегрованості психіки є розірвана мова (порушується логічна побудова мови при граматичній цілісності), переживання роздвоєння особистості, амбівалентність (двоїстість) почуттів. Інший важливий симптом Ш. — аутизм, тобто ослаблення зв’язків із реальністю, надмірне заглиблення у власний внутрішній світ. Зміст душевного життя хворого визначається незвичайними, відірваними від повсякденності думками, фантазіями. Типовими для Ш. також є такі малооборотні емоційні зміни, як апатичний настрій, емоційне пригнічення (холодність, черствість хворих до близьких людей), що своєрідно поєднується із вразливістю, емоційною тонкістю. Характерні емоційна неадекватність, слабість спонукань, зниження активності до повної бездіяльності. Поведінці хворих на Ш. часто властиві різні дивацтва, парадоксальність. Хворі бувають дуже неохайними і водночас претензійними в одязі. У багатьох із них виявляють продуктивні симптоми психозу — марення й галюцинації. Для шизофренічного марення характерні особлива неправдоподібність, абсурдність і часто невідповідність поведінки тематиці ідей марення. Залежно від основного синдрому виділяють такі форми Ш.: проста (переважають розлади емоцій і вольових спонукань), параноїдна (переважають синдроми марення й галюцинацій), кататонічна (переважають загальмованість, заціпеніння, відсутність мови, що може переходити у вигадливе, манірне збудження) і гебефренічна (на першому плані — безглузда поведінка, розгальмованість потягів, грубі жарти). Рідкісним різновидом захворювання є фебрильна Ш., яка проявляється підвищенням температури тіла до 40 °С тривалістю до 2 тиж на фоні кататонії та порушення свідомості. При цьому можливе настання смерті. За типом перебігу розрізняють періодичний, нападоподібно-прогредієнтний (шубоподібний) і безперервно-прогредієнтний варіанти Ш. Основний метод лікування Ш. — психофармакотерапія. Вибір ЛП залежить від клінічних проявів. Головне значення мають антипсихотичні препарати (див. Нейролептики). При їх неефективності застосовується електросудомна чи інсулінокоматозна терапія. У разі депресивної симптоматики необхідне призначення антидепресантів (див. Антидепресанти). Транквілізатори (див. Анксіолітики) і психотерапія (крім сугестії) мають у лікуванні Ш. допоміжне значення.

Каплан Г.И., Сэдок Б.Дж. Клиническая психиатрия. — М., 1999; Коркина М.В., Лакосина Н.Д., Личко А.Е., Сергеев И.И. Психиатрия. — М., 2002; Кузнецов В.М., Чернявський В.М. Психіатрія. — К., 1993.