ФТОРХІНОЛОНИ

ФТОРХІНОЛОНИ — група синтетичних хіміотерапевтичних засобів. Являють собою похідні 4-хінолону, які містять у положенні 7 хінолінового ядра незаміщений або заміщений піперазиновий цикл, а у положенні 6 — атом фтору. За кількістю атомів фтору в молекулі Ф. розподіляються на монофторхінолони, дифторхінолони та трифторхінолони.

Сьогодні отримано понад 30 препаратів Ф. Створення ліків з двома та трьома атомами фтору в молекулі вплинуло не тільки на антимікробну активність, але й на їх фармакокінетику. Найбільш вивчені та широко застосовуються в клініці монофторовані сполуки. За часом створення препарати цієї групи розподіляються на 4 покоління. До препаратів I покоління належать норфлоксацин, офлоксацин, ципрофлоксацин, пефлоксацин, ломефлоксацин. До препаратів II покоління — левофлоксацин, спарфлоксацин. Препарати III–IV поколінь: моксифлоксацин, геміфлоксацин, гатифлоксацин, ситафлоксацин, тровафлоксацин. Механізм дії Ф. полягає у пригніченні ДНК-гірази (топоізомерази) бактерій — фермента, який забезпечує суперспіралізацію ДНК. Це приводить до порушення біосинтезу ДНК та РНК, білка в мікробній клітині. Під дією Ф. знижуються агресивні властивості бактерій, пригнічується індукція екзотоксинів, екзоферментів, підвищується чутливість мікроорганізмів до фагоцитозу. Препарати цієї групи мають здатність діяти на мікроорганізми не тільки в період росту. Фармакодинаміка Ф. складається з антибактеріального (бактерицидного), постантибіотичного та імуномодулювального ефектів. Ф. — препарати ультраширокого спектра дії, активні відносно грампозитивних та грамнегативних, аеробних та анаеробних мікроорганізмів, хламідій, мікоплазм, легіонел, мікобактерій. Гриби, віруси, трепонеми, більшість найпростіших резистентні до дії Ф. Чутливі до дії Ф. грамнегативні палички: цитробактерії, ентеробактерії, кампілобактерії, ешерихії, сальмонели, серації, морганели, шигели, вібріони, протей (в т.ч. мірабельний і вульгарний), клебсієли, синьогнійна паличка (особливо ефективний ципрофлоксацин), гемофільна паличка інфлюенци; мораксела катараліс, провіденція, пастерели, легіонели, бруцели, а також — усі види стафілококів, нейсерії. Препарати I покоління виявляють активність відносно широкого спектра грамнегативних аеробних мікроорганізмів, у т.ч. множинно-резистентних, а також золотистого стафілокока; ципрофлоксацин, офлоксацин, ломефлоксацин — відносно мікобактерій туберкульозу та лепри. Недоліком препаратів I покоління є їх низька активність відносно пневмококів, хламідій, мікоплазм, анаеробів. Ф. II та III поколінь за дією на грамнегативні мікроорганізми не поступаються препаратам I покоління (крім синьогнійної палички). Дія II і III поколінь Ф. на грампозитивну флору (в т.ч. пневмококи), а також на хламідії, мікоплазми, мікобактерії суттєво переважає дію препаратів I покоління. Препарати III покоління ефективні відносно неспороутворювальних анаеробів, у т.ч. стійких до дії Ф. I покоління. Монофторовані аналоги ципрофлоксацину (моксифлоксацин, гатифлоксацин, геміфлоксацин, ситафлоксацин) більш активні відносно грампозитивних аеробних мікроорганізмів, мікоплазм, мікобактерій. За активністю відносно грамнегативних аеробних мікроорганізмів вони поступаються ципрофлоксацину. Ф. стійки до дії β-лактамаз грамнегативних та грампозитивних бактерій, але не всі препарати діють на метицилінорезистентні стафілококи (виключенням є тровафлоксацин і моксифлоксацин). Фармакокінетичні властивості Ф. (великий об’єм розподілу, високі концентрації в органах і тканинах, проникнення в клітини) дозволяють застосовувати їх при будь-якій локалізації інфекціонного процесу (таблиця).

Таблиця. Показання до застосування фторхінолонів

Захворювання Препарати
Інфекції сечовивідних шляхів Ципрофлоксацин, ломефлоксацин, норфлоксацин, офлоксацин
Інфекції дихальних шляхів Ф. усіх поколінь, окрім норфлоксацину
Інфекції кісток, суглобів, шкіри та м’яких тканин, кишкові інфекції Ципрофлоксацин і пефлоксацин
Інтраабдомінальні інфекції та сепсис Ципрофлоксацин, офлоксацин, тровафлоксацин, пефлоксацин
Гонорея Норфлоксацин, офлоксацин, пефлоксацин, ципрофлоксацин
Менінгіт Ципрофлоксацин, офлоксацин, левофлоксацин, пефлоксацин
Простатит Офлоксацин, норфлоксацин, пефлоксацин
Туберкульоз Ципрофлоксацин, офлоксацин, ломефлоксацин, гатифлоксацин
Ендоцервікальні та уретральні хламідійні інфекції Ципрофлоксацин, офлоксацин, тровафлоксацин

При застосуванні Ф. можуть відзначатися побічні реакції з боку ШКТ (нудота, зміни смаку, діарея, біль в епігастрії, тощо); реакції з боку ЦНС: головний біль, запаморочення, дратівливість, порушення сну, ототоксичність; розвиток судом, головним чином у хворих, схильних до них (епілепсія, гіпоксія, черепно-мозкова травма, інсульт, менінгіт, одночасне призначення з теофіліном). Можливі алергічні реакції аж до розвитку анафілактичного шоку (при в/в введенні препаратів). Небажані явища з боку печінки (підвищення рівня печінкових трансаміназ і лужної фосфатази, гепатит, некроз печінки, печінкова недостатність, холестатична жовтяниця) виникають частіше при використанні нових Ф. (тровафлоксацин). Ф. властива кардіотоксичність (особливо III–IV покоління), фототоксичність (особливо спарфлоксацин і ломефлоксацин). Під дією Ф. виникає подовження інтервалу Q–T на ЕКГ, тендиніти та тендовагініти, рідко — псевдомембранозний коліт, кандидоз, транзиторний інтерстиціальний нефрит і кристалурія. після інстиляції препаратів можлива короткочасна печія, гіперемія кон’юнктиви, набряк повік, сльозовиділення, світлобоязнь, кератит. У хворих із дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази може розвинутися гемолітична анемія. Ф. не призначають особам віком до 18 років у зв’язку з ризиком розвитку артротоксичних ефектів (патологічних змін у тканині хряща у дітей); у період вагітності та годування грудьми; пацієнтам з судомним синдромом, паркінсонізмом, епілепсією, порушеннями мозкового кровообігу, нирковою недостатністю. Ципрофлоксацин, пефлоксацин, норфлоксацин, спарфлоксацин не призначають у разі дефіциту глюкозо-6-дегідрогенази. Ф. слід із обережністю призначати з антиаритмічними (хінідином, соталолом, аміодароном), антигістамінними (терфенадином, астемізолом), психотропними (флуоксетином), макролідами, ко-тримоксазолом, імідазолами та схожими на хінолони протималярійними препаратами. При одночасному призначенні Ф. з глюкокортикоїдами підвищується ризик розривів сухожилля, особливо в осіб похилого віку. При сумісному призначенні Ф. з препаратами, які підвищують рН сечі (інгібіторами карбоангідрази, цитратами, натрію бікарбонатом), підвищується ризик розвитку нефротоксичності, кристалурії. Противомікробна дія Ф. знижується при їх одночасному застосуванні з антибактеріальними засобами, які порушують синтез нуклеїнових кислот (тетрациклін, рифампіцин, нітрофурани) і білка (левоміцетин). Ф. не слід застосовувати одночасно з залізовмісними препаратами, ранітидином, гастроцепіном, пробенецидом. Приймати Ф. слід не раніше ніж за 2 год після отримання антацидів, препаратів заліза, цинку, вісмуту. Спарфлоксацин не можна застосовувати сумісно з цизапридом; норфлоксацин — з циклоспорином.

Практическое руководство по антиинфекционной терапии / Под. ред. Л.С. Страчунского. — М., 2002; Фармокологія / За ред. чл.-кор. НАНУ і НАМН України проф. І.С. Чекмана. — К., 2001.