ФТИЗІАТРІЯ

ФТИЗІАТРІЯ (грец. phthisis — виснаження, сухоти + iatréia — лікування) — розділ клінічної медицини, що вивчає причини, механізми розвитку, клініко-морфологічні прояви, лікування, епідеміологію та профілактику туберкульозу. Перший етап розвитку Ф. охоплює період до відкриття збудника туберкульозу. У 1865 р. було встановлено, що захворювання на туберкульоз має інфекційний характер. Другий етап розвитку Ф. позначений відкриттям німецьким вченим Робертом Кохом (1882) кислотостійкої мікобактерії, що викликає туберкульоз, а в 1890 р. винаходом туберкуліну. Наприкінці XIX — початку XX ст. була створена Міжнародна ліга боротьби з туберкульозом, котра почала скликати протитуберкульозні конференції. У 1909 р. заснована Всеросійська протитуберкульозна ліга, яку очолив видатний вітчизняний фтизіатр В.А. Воробйов. У квітні 1918 р. Всеросійську протитуберкульозну лігу скасовано, а її майно передано Народному комісаріату соціального забезпечення РСФСР. Третій етап розвитку вітчизняної Ф. (1919–1943 рр.) ознаменувався організацією протитуберкульозної служби, створенням науково-дослідних інститутів туберкульозного профілю, розширенням санаторної мережі. У 1919 р. А. Кальметт і К. Герен (Франція) розробили вакцину БЦЖ. У 1922 р. було створено Київський туберкульозний інститут (нині Інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г. Яновського НАМН України). Четвертий етап — це початок антибактеріальної ери. У 1944 р. американський бактеріолог українського походження З. Ваксман отримав стрептоміцин. З 1954 р. у антибактеріальній терапії стали застосовувати натрієву сіль ПАСК, тибон, ізоніазид, фтивазид, салюзид і метазид, а з 1965 р. — рифампіцин — найефективніший антимікобактеріальний препарат. Цей етап був переломним. Унаслідок застосування нових антимікобактеріальних препаратів та використання вакцини БЦЖ епідеміологічна ситуація в наступні роки (1970–1990) значно поліпшилася — це п’ятий етап. Шостий етап (1990–1994) — помітне погіршення епідеміологічної ситуації з туберкульозом на тлі соціально-економічної кризи, скорочення протитуберкульозних заходів. Сьомий етап почався у 1995 р., коли експерти ВООЗ зафіксували в Україні епідемію туберкульозу, оскільки кількість хворих перевищила 1% населення.

З метою раціональної координації протитуберкульозної діяльності в нашій країні прийняті важливі документи — укази президента, постанови КМУ та Закон України від 05.07.2001 р. № 2586-III «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» (зі змінами, внесеними відповідними законами України протягом 2002–2015 рр.) (див. також Туберкульоз).

Закон України від 05.07.2001 р. № 2586-III «Про протидію захворюванню на туберкульоз» (зі змінами, внесеними протягом 2002—2015 рр.) // Відомості Верховної Ради України — 2001. — № 49, http://zakon2.rada.gov.ua; Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. — М., 1997. — Т. 3; Нєчай С. Російсько-український медичний словник з іншомовними назвами. — К., 2000; Фещенко Ю., Мельник В. Фтизиатрия: становление и развитие, направления и приоритеты // Doctor. — 2002. — № 4.