КОТЕЛ ПАРОВИЙ

КОТЕЛ ПАРОВИЙ — пристрій, який має топку та обігрівається газоподібними продуктами органічного палива, що спалюються в ній, і призначений для одержання пари з тиском вище атмосферного, яка використовується поза самим пристроєм. Робочим тілом у більшості К.п. є вода. К.п. називають також рідко застосовувані парогенератори (електрокотли), що обігріваються електричною енергією. Нагрівання є повсякденним процесом у технології виготовлення ЛП. Прямими джерелами тепла служать димові гази та електричний струм. За допомогою цих джерел отримують безпосередні теплоносії: гарячу воду, водяну пару, мінеральні олії та деякі спеціальні теплоносії. Димовими газами обігріваються парові котли, які є джерелами одержання водяної пари і гарячої води. У деяких випадках для цієї мети зручним є електричний струм. У фармацевтичному виробництві основною є водяна пара, яка виробляється в парових котлах, що встановлюються у спеціальному приміщенні — котельні. Вироблена пара з котельні по паропроводах передається в цехи підприємства. К.п. виробляють насичену пару, тобто пару, яка має максимальну щільність і пружність при певному тиску і температурі. Стан насиченої пари відповідає такому процесу пароутворення, коли в паровому просторі міститься максимально можлива кількість молекул. Насичена пара може бути вологою і сухою. Під паропродуктивністю розуміють загальну кількість пари в тоннах, що виробляється котлом за 1 рік. Сучасні парові котли розрізняються за конструкцією — котли газотрубні й водотрубні; розташуванням поверхні нагріву у просторі — котли горизонтальні й вертикальні; за циркуляцією води в котлі — котли із звичайною і примусовою циркуляцією; за тиском пари — котли низького тиску — до 14,7·104–15,7·104 Н/м2 (15–16 атм.), середнього тиску — до 29,4·104–34,3·104 Н/м2 (30–35 атм.) і високого тиску — до 765,2·104 Н/м2 (180 атм.) і вище; за продуктивністю — котли високої та низької продуктивності.

БСЭ. — Т. 19. — М., 1975; Муравьев И.А. Технология лекарств. — М., 1980.