КОРОЗІЯ МЕТАЛІВ

КОРОЗІЯ МЕТАЛІВ (пізньолат. corrosio — роз’їдання) — фізико-хімічна взаємодія металу з середовищем, яка спричиняє руйнування металу. При К.м. відбувається гетерогенне оксидування металу або будь-якого іншого компонента матеріалу, яке супроводжується відновленням одного чи кількох компонентів середовища. Якщо середовище електропровідне, то ці реакції електрохімічні (оксидування — анодний процес, відновлення — катодний), їх швидкість підлягає законам електрохімічної кінетики. Швидкість К.м. лімітується швидкістю катодного або анодного процесу і в цьому разі вона гальмується наявністю такого фактора, як пасивність металу. Корозія різних ділянок поверхні металів може бути неоднорідною, якщо існує фізична чи хімічна неоднорідність металевої поверхні та середовища. Якщо на пасивний метал діють активатори (напр. іони CaCl), виникає пітингова корозія. У металевих сплавах (напр. у хромнікелевих сталях, стабілізованих Ti або Nb) виникає міжкристалічна корозія. Конструктивні особливості виробів провокують щілинну та контактну корозію. К.м. прискорюється, якщо діють такі експлуатаційні фактори, як тертя, радіація, швидкість руху середовища. Залежно від умов відрізняють К.м. у хімічно агресивних середовищах, тобто газову, атмосферну, ґрунтову та біокорозію. Вміст продуктів К.м. у продуктах, які виробляються та використовуються при виготовленні ЛП, має велике значення, оскільки зумовлює їх якість та активність. Запобігання К.м. досягається шляхом проведення захисних заходів (див. Захист від корозії).

Катрадзе А.Г., Лозовик Г.Я., Розанова Ю.М. Защита от коррозии в химико-фармацевтической промышленности. — М., 1974.