КОМІСАРЕНКО Василь Павлович (14.01.1907, с. Черняхів Київської обл. — 07.04.1993, Київ) — видатний український вчений-патофізіолог, ендокринолог, громадський та державний діяч, доктор медичних наук (1941), професор (1942), академік АН УРСР (1951) та АМН України (1993), заслужений діяч науки УРСР (1960), лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1976), лауреат премії ім. О.О. Богомольця (1961) та золотої медалі ім. С.І. Вавилова.
Закінчив Київську фельдшерську школу (1926), лікувальний факультет Харківського медичного інституту (1932) та аспірантуру Харківського інституту експериментальної ендокринології Наркомату охорони здоров’я УРСР.
Працював: старший науковий співробітник (1935), директор Українського інституту експериментальної ендокринології, Харків (1937–1940); начальник управління науки та навчальних закладів Наркомату охорони здоров’я УРСР (1939–1940), заступник наркома охорони здоров’я УРСР (1940–1944), керівник лабораторії ендокринології Інституту експериментальної біології та патології МОЗ УРСР (1940–1965; нині — Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України), професор кафедри патофізіології Київського інституту вдосконалення лікарів (1945–1950); завідувач кафедри патофізіології Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (1950–1954). У 1946–1947 працював у кількох провідних лабораторіях США і Канади. В 1965 заснував Київський науково-дослідний інститут ендокринології та обміну речовин МОЗ УРСР, директором якого був до 1986, а потім — науковим консультантом.
Під керівництвом В.П. Комісаренка у 1930-ті роки в Українському інституті експериментальної ендокринології в Харкові вперше в СРСР було налагоджено виробництво вітчизняного інсуліну; у 1946 р. із Канади він привіз технологію виробництва стрептоміцину.
Напрями наукових досліджень: вивчення механізму дії гормонів.
Наукові здобутки: у 1943 р. видав монографію «О патогенезе инсулинового шока». Результати досліджень щодо вивчення виділеного ним препарату кортикотоніну з кори надниркової залози були узагальнені в монографії «Гормоны коры надпочечников и их роль в физиологических и патологических процессах организма». Велике значення для вітчизняної медицини мав препарат Спленін, отриманий із селезінки великої рогатої худоби, який виявився дуже ефективним у лікуванні ранніх токсикозів вагітних, ускладнень після променевої терапії, ракових інтоксикацій. Спленін протягом багатьох років був одним із небагатьох медичних препаратів у СРСР, який успішно вироблявся на експорт. В останні роки його увага була прикута до розроблення нових блокаторів дії гормонів, зокрема препарату Хлодитан (для лікування пухлин надниркової залози), до патогенезу цукрового діабету та пошуків методів його лікування. Під його керівництвом були успішно здійснені трансплантації бета-клітин підшлункової залози в експерименті та в клініці. Академік В.П. Комісаренко заснував велику школу ендокринологів та патофізіологів в Україні; підготував 25 докторів та 45 кандидатів наук, є автором 10 монографій та понад 300 наукових публікацій.
В.П. Комісаренко — відомий громадський діяч України, у 1948–1954 рр. був головою правління Товариства для поширення політичних і наукових знань УРСР, головою Українського республіканського комітету захисту миру (1962–1973), членом Всесвітньої Ради Миру, головою Всесоюзного та Українського наукових товариств ендокринологів. Його ім’я присвоєно Інституту ендокринології та обміну речовин АМН України (1993).
Нагороджений багатьма орденами та медалями СРСР та Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
Національна академія наук України. Персональний склад. 1918–1998. — К., 1998; В.П. Комісаренко. Життєвий і творчий шлях (до 100-річчя з дня народження) / Заг. ред. чл.-кор. НАН України М.Д. Тронька. — К., 2007.