КАПІТАЛ

КАПІТАЛ (лат. capitalis — головний) — накопичені матеріальні та грошові засоби, які інвестуються в підприємство для здійснення підприємницької діяльності. К. у первинному значенні відображає головне багатство (гроші, золото, майно, землю). Класична політекономія (А. Сміт, Д. Рікардо) розглядала К. як накопичені запаси засобів виробництва, з точки зору марксистського економічного вчення К. був засобом експлуатації найманих робітників (джерело його формування — додана вартість). Багатогранність трактувань К. зберігається й у сучасних економічних вченнях. Сутність К. визначається через його характеристики: 1) К. як накопичена вартість є сукупністю накопичених за попередні періоди матеріальних та нематеріальних запасів (майна); 2) К. як фактор виробництва є ресурсом, що використовується у процесі виробництва товарів і послуг та впливає на результати виробничого процесу; 3) К. як інвестиційне джерело є ресурсом накопичення коштів з метою подальшого їх інвестування в реальний сектор економіки (див. Інвестиції, Капітальні вкладення); 4) К. як джерело доходу — економічний ресурс, ефективне використання якого здатне приносити прибуток. Прибутком на К. може бути відсотковий дохід, віддача від інвестицій (у разі використання К. як інвестиційного ресурсу); виручки (у разі використання К. як фактора виробництва); 5) К. як об’єкт власності є носієм певної вартості, що знаходиться у власності та розпорядженні одного чи кількох суб’єктів. Передача права власності та розпорядження К. сприяє розвитку К. як об’єкта ринкового обігу. Попит на К. та його пропозиція формують його ціну, кількісним вираженням якої є рівень середньорічної ставки дохідності К. На рівень ринкової вартості К. впливає пропорція його використання окремими суб’єктами господарювання, тобто структура К. Структура К. на ФП характеризується високим рівнем кредиторської заборгованості; 6) К. як об’єкт економічного управління. Розгляд вищезазначених характеристик К. дозволяє стверджувати, що така складна категорія, як К., потребує постійного управління. Значущість управління К. на ФП також пов’язана з фактором ризику використання К. та підтримуванням певного рівня його ліквідності (див. Ліквідність). К. знаходиться в постійному русі, здійснюючи кругообіг, переходячи з однієї своєї форми в іншу. Первинний К., накопичений у грошовій формі, інвестується у виробництво (продуктивний К.), результатом якого є К. у товарній формі, який знову перетворюється на грошовий К. У процесі кругообігу К. з кожним новим циклом створюється додатковий К.:

Г — Т Kapital_1.ai…..В…..T’ (T + ΔT) — Г' (Г + ΔГ)

де Г — гроші; Т — товар; ЗВ — засоби виробництва; РС — робоча сила; ∆Т — приріст товару; ∆Г — приріст грошей. К., що використовується у господарській діяльності ФП, можна класифікувати за такими ознаками: 1) за рівнем залучення в економічний процес діяльності підприємства: інвестиційний К. — це вкладений у виробництво економічний ресурс з метою отримання доходу. Поділяється на К., що інвестується вперше, реінвестується (повторне вкладення), дезінвестується (вилучається); «мертвий» К., який не було використано в економічному процесі; 2) за сферами використання: К., що використовується у реальному секторі економіки — реальні інвестиції; К., що використовується у фінансовому секторі економіки — фінансові інвестиції; 3) за організаційно-правовими формами використання — акціонерний К. — капітал акціонерного товариства, що формується за рахунок випуску і продажу акцій та облігацій підприємства; пайовий К. — сукупний обсяг партнерського К. підприємств, створених у формі товариств з обмеженою відповідальністю та командитних товариств; приватний К. — обсяг К., створеного індивідуальними підприємцями. Оскільки більшість ФП є акціонерними товариствами, переважною формою К. у фармацевтичній галузі є акціонерний; 4) за джерелами: власний — К., що належить підприємству і розраховується як різниця між активами та зобов’язаннями підприємствами. До складу власного К. входить статутний, пайовий, резервний К. та нерозподілений прибуток. Власний К. ФП сьогодні має тенденцію до зростання; залучений — К., отриманий за рахунок зовнішніх джерел (кредитів, емісії корпоративних облігацій тощо), — може бути іноземним чи національним; 5) за часом використання: К., що використовується у довгостроковий період (на авансування позаоборотних активів та частини постійних оборотних активів підприємства); К., що використовується у короткий період — залучений К. з терміном використання до 1 року (на авансування змінних та частини постійних оборотних активів К. підприємства); 6) за особливостями використання у виробничому процесі: основний — К., інвестований у довгострокові (позаоборотні) активи підприємства; оборотний — загальна сума К., авансованого в оборотні активи; 7) за ступенем використання у виробничому процесі ФП: працюючий К. — операційний К., що безпосередньо використовується у виробничій діяльності підприємства і формуванні доходів; непрацюючий К. — частина К. підприємства, авансована у невиробничі активи (будівлі та устаткування, яке не використовується, запаси сировини чи готової продукції, які не відповідають вимогам якості субстанцій, ЛП); 8) за рівнем ризику: неризикований — К., вкладений у виробничу діяльність підприємства; середньоризикований — К., вкладений в інвестиційні проекти з середньоринковим рівнем ризику; високоризикований — К., вкладений в інноваційні проекти або у високоризиковані фінансові інструменти. З точки зору оптимізації структури К. важливою є ціна певного джерела К., яка визначається за формулою:

Kapital.eps

де Ці — ціна і — джерела капіталу; dі — питома вага і-джерела капіталу.

Управління К. ФП полягає в оптимізації розподілу сформованого К. за напрямками та видами; максимізації доходу з урахуванням дотримування критичного рівня ризику; підвищенні ефективного обороту К. з метою подальшого його реінвестування. З управлінням К. також пов’язане поняття капіталізації. Капіталізація — це перетворення фінансових засобів у К. Найпоширенішими операціями капіталізації є капіталізація частки прибутку (її спрямування на виробничий розвиток); капіталізація частки грошового потоку (її реінвестування); капіталізація суми депозитного відсотка (її спрямування на приріст основної суми депозиту); капіталізація дивідендів (шляхом дивідендних виплат у формі нових акцій) та ін. Рівень капіталізації прибутку вітчизняних ФП сьогодні є високим (у середньому 44–48%) і має тенденцію до зростання.

Бланк И.А. Управление использованием капитала. — К., 2002; Бланк И.А. Управление формированием капитала. — К., 2000; Посилкіна О.В. Інноваційно-інвестиційний розвиток фармацевтичного виробництва: проблеми фінансового забезпечення: Монографія. — Х., 2002; Bierman H., Smidt S. The Capital Budgeting Decision. Economic Analysis of Investment Publishing Company. — New York, 1993; Putrefied D. Investment Decision and Capital Costs. — New York, 1996.