ІНФУЗІЙНІ (або ЕКВІЛІБРОВАНІ) РОЗЧИНИ

ІНФУЗІЙНІ (або ЕКВІЛІБРОВАНІ) РОЗЧИНИ — складні сольові розчини, які за своїм осмотичним тиском (див. Ізотонічні розчини), іонним складом і рівнем рН близькі до плазми крові, здатні підтримувати життєдіяльність клітин та органів і не викликати суттєвих змін фізіологічної рівноваги в організмі. Їх називають ще фізіологічними, плазмозамінними або кровозамінними розчинами.

Вони повинні містити іони життєво важливих речовин у тому співвідношенні, в якому вони містяться в плазмі крові (Na+, К+, Са2+, Мg2+, РО43– та ін.), тобто бути ізоіонічними. Наявністю і відповідною концентрацією зазначених іонів у цих розчинах забезпечується не тільки ізоіонічність та ізотонічність, а й буферність розчинів, тобто ізогідричність, яка стабілізує їх рН. У разі, коли І.р. використовують у великій кількості, їх необхідно готувати ізогідричними, інакше порушується концентрація водневих іонів крові. Досягається ізогідричність додаванням буферних сумішей, індиферентних для організму, і таких, що не вступають у реакцію з лікарськими речовинами в розчині. Найчастіше додають фосфати і гідрокарбонати, якими в організмі регулюється рівень рН.

Звичайні сольові розчини мають істотний недолік: їх дія короткочасна (приблизно через 2 год виводиться з організму). В результаті цього кількість рідини у кров’яному руслі різко зменшується і АТ знижується. Для усунення цього недоліку розчинам надають в’язкості, аналогічної такій плазми крові, додаючи різні ВМС, які внаслідок значної мол. м. практично не впливають на осмотичний тиск інфузійного розчину. Для забезпечення тривалої життєдіяльності клітин в окремі розчини вводять глюкозу, за допомогою якої в печінці, серцевому м’язі та інших органах відбувається окиснення шкідливих кінцевих речовин. Тому глюкоза потрібна для врівноваження у фізіологічному розчині окисно-відновного потенціалу.

За дією плазмозамінні розчини класифікують на: 1) регулятори водно-сольової і кислотно-лужної рівноваги (розчин Рінгера, Рінгера — Локка, лактасіль, ацесіль, дисіль, трисіль, хлосіль, квартасіль та ін.), сольові розчини, осмодіуретики (коригують склад крові при зневодненні); 2) гемодинамічні (протишокові) кровозамінники: поліглюкін, реополіглюкін, желатиноль, декстран (призначені для лікування шоку різного походження і відновлення порушень гемодинаміки, в т.ч. мікроциркуляції, при використанні апаратів штучного кровообігу для розведення крові під час операцій та ін.); 3) дезінтоксикаційні кровозамінники: гемодез, полідез (сприяють виведенню токсинів при інтоксикаціях різної етіології); 4) препарати для парентерального харчування: гідролізин, амінопептид, поліамін (служать для забезпечення енергетичних ресурсів організму, доставки поживних речовин до органів і тканин); 5) кровозамінники з функцією перенесення кисню (призначені для відновлення дихальної функції крові); 6) кровозамінники комплексної дії (мають широкий діапазон дії, можуть включати декілька груп плазмозамінних розчинів).

І.р. часто мають назву установи: ЛІПК (запропонували І.Р. Петров та О.М. Філатов), сольовий інфузин ЦОЛІПК та сіркотрансфузин ЦОЛІПК (запропонували Н.А. Федоров і П.С. Васильєв) або носять прізвище автора, який запропонував розчин: розчин Рінгера, Рінгера — Локка, розчин Хартмана, розчин Тироде, розчин Атцлера — Лемана.

БМЭ. — М., 1980. — Т. 12; Півненко Г.П. Аптечна технологія ліків. — К., 1962; Тихонов О.І., Ярних Т.Г. Аптечна технологія ліків. — Х., 1995.