ІНТЕРФЕРОНИ

ІНТЕРФЕРОНИ (лат. interferona < лат. inter — між + ferens — переносник) — клас індуктивних низькомолекулярних глікопротеїнів хребетних, що володіють противірусною, антибластомною, імуномодулювальною та іншими видами активності в межах того виду, до якого належить продуцент І. Гени, які кодують синтез І, у звичайних умовах знаходяться в стані репресії. І. продукуються лейкоцитами, фібробластами і лімфоцитами під впливом інтерфероногенів. До природних факторів з такими властивостями належать віруси, деякі види бактерій, актиноміцетів, рикетсій, хламідій, мікоплазм, найпростіших, нуклеїнові кислоти, ліпополісахариди бактерій, полісахариди грибів, природні поліфеноли. Із синтетичних речовин синтез І. індукують поліфосфати, полікарбоксилати, пропандіамін, основні барвники. Розрізняють три класи І.: α-, β-, γ-І. α-Інтерферон (лейкоцитарний) одержують у культурі лейкоцитів у присутності вірусу Сендай; мол. м. 16–21 кд, розподіляється на 20 субкласів; β-інтерферон (фібробластний) одержують у культурі фібробластів людини; мол. м. — 18–20 кДа, має два субкласи; γ-інтерферон (імунний) синтезується стимульованими лімфоцитами при повторній зустрічі з гомологічним антигеном під впливом мітогенів; мол. м. — 15–45 кДа, однорідний. Крім того, α- і β-інтерферони стійкі до рН 2, температури 56 °С, а γ-інтерферон чутливий до цих факторів; α- і β-інтерферони мають противірусну дію, γ-інтерферон — протипухлинну, імуномодулювальну, радіопротекторну, цитостатичну. Механізм дії І. пов’язаний із впливом на ферменти, що контролюють синтез і руйнування нуклеїнових кислот — синтетаз та нуклеаз; вони впливають на синтез особливого клітинного білка, який інгібує трансляцію та реплікацію вірусів. Імунорегуляторна дія І. виявляється в підвищенні фагоцитарної активності макрофагів, посиленні спонтанної активності Т-кілерів і кооперативної імунної відповіді відносно вірус-індукованих пухлинних клітин.

У зв’язку з видоспецифічністю природних І. технологія їх одержання є процесом, який дорого коштує. Тому основне завдання — одержання І. з відповідних клітин людського організму — вирішене біотехнологічним шляхом з використанням генної інженерії в умовах мікробіологічних технологій і методів молекулярної гібридизації нуклеїнових кислот та рестриктазної техніки. Створені рекомбінантні виробничі штами-продуценти кишкової палички та дріжджів. До переваг останніх належить те, що, на відміну від прокаріотів, вони продукують І. екзоцелюлярно, тоді як із прокаріотів їх виділяють при руйнуванні мікробної клітини. Препарати І. широко використовують для профілактики та лікування гострих і хронічних вірусних інфекційних захворювань, бактеріальних інфекцій і деяких видів злоякісних пухлин.

Дмитриева В.А., Дмитриев В.В. Русско-английский словарь терминов по микробиологии. — М., 1991; Словник з мікробіології, вірусології, імунології та інфекційних захворювань / За ред. проф. Г.К. Палія. — Вінниця, 1995.