ІЗМАЙЛОВ Микола Аркадійович (22.06.1907, м. Сухумі — 2.10.1961, м. Харків) — доктор хімічних наук (1948), професор (1948), член-кореспондент АН УРСР (1957), відомий фізико-хімік, заслужений діяч науки УРСР (1955), лауреат премії ім. Д.І. Менделєєва (1960) та лауреат Державної премії СРСР (1973).
Закінчив фінансово-економічний технікум (Харків), який мав статус вищого навчального закладу (1926).
Працював: лаборант (1925–1928) хімічної лабораторії технікуму народного господарства; аспірант (1928–1931) науково-дослідного інституту (НДІ) хімії Харківського державного університету (ХДУ); викладач, доцент, завідувач кафедри хімії (1929–1941) Інституту радянської торгівлі; викладач, завідувач кафедри фізичної хімії (1934–1961) ХДУ; старший науковий співробітник, завідувач лабораторії фізичної хімії (1934–1960) Українського науково-дослідного хіміко-фармацевтичного інституту (нині ДНЦЛЗ); завідувач відділу технології (1941–1944) Зональної дослідної станції НДІ ефіроолійної промисловості (м. Сухумі); завідувач кафедри хімії (1943–1944) Сухумського педагогічного інституту; завідувач кафедри фізичної та колоїдної хімії (1944–1948) ХФІ (нині НФаУ); директор (1949–1950) НДІ хімії ХДУ; проректор з наукової роботи ХДУ (1948–1953).
Напрями наукових досліджень: хроматографія в тонких шарах та її застосування в хімії та фармації; вивчення статики й динаміки молекулярної та іонообмінної сорбції; дослідження властивостей неводних розчинів електролітів і впливу розчинників на силу електролітів; вивчення проблеми кислотності розчинів; вивчення сольватації іонів і молекул у розчинах; історія розвитку вітчизняної фізичної хімії. Автор 272 наукових праць і монографії. Підготував 26 кандидатів наук. Створив наукову школу з електрохімії розчинів, відкрив одну з перших в Україні лабораторію ізотопів. Йому (разом з М.С. Шрайбер) належить пріоритет розроблення методу хроматографії в тонких шарах. Вперше запропонував і розробив загальні основи адсорбційної технології, зокрема адсорбційних методів одержання морфіну з коробочок опійного маку (упроваджено на ФП Харкова, м. Чимкент і в Болгарії) та ефірної олії з квітів жасмину (упроваджено у виробництво у Сухумі та в Китаї). М.А. Ізмайловим створені і розроблені: єдина кількісна теорія дисоціації електролітів у розчинах; теоретичні основи неводного титрування; методики потенціометричного визначення ЛП у неводних розчинниках, загальна теорія іонного обміну, рівняння для констант іонообмінних реакцій у будь-яких розчинниках; єдина шкала кислотності водних і неводних розчинів; методи розрахунку і розділення енергії сольватації іонів; новий метод розрахунку складу і констант нестійкості продуктів взаємодії розчинників з розчиненою речовиною у фізико-хімічному аналізі. У фармацевтичний аналіз запроваджені методики кількісного визначення фенолу, тимолу, ментолу і терпінгідрату за ізотермами поверхневого натягу.
Нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора.
Основні праці: Влияние растворителя на силу кислот (докт. дис.). — Х., 1948; Избранные труды. — К., 1967; Электрохимия растворов: Монография. — М., 1976.
Українська фармацевтична академія 1921–1996 рр. / В.П. Черних, І.А. Зупанець, З.М. Мнушко та ін. — Х., 1996; Історія фармації України /Р.В. Богатирьова, Ю.П. Спіженко, В.П. Черних та ін. — Х., 1999; Измайлов Н.А.: Библиография. — Х., 1964; Турченко Я.И. Основные пути развития общей, неорганической и физической химии в Украине. — К., 1957.