ГЕМОБЛАСТОЗИ

ГЕМОБЛАСТОЗИ (лат. haemoblastoses < грец. haima — кров + blastos — паросток, зародок + -osis) — збірний термін для позначення пухлин, які розвиваються із кровотворних клітин. Запропонований І. Ортом у 1918 р. Деякі автори під Г. розуміють лімфосаркому, ретикулосаркому, лімфогранулематоз та інші нозологічні форми з переважно регіонарними пухлинними утвореннями у кровотворних органах; інші використовують його як синонім до терміна «лейкози». Деякі дослідники разом із пухлинами включають у Г. і реактивні гіперпластичні процеси у кровотворних органах, які розцінюють як передпухлинний стан. В Україні термін Г. застосовують як узагальнюючу назву пухлин органів кровотворення. Питання класифікації та номенклатури Г. суперечливі й переглядаються залежно від накопичення нових даних про нормальне кровотворення, клініко-морфологічні особливості різних захворювань кровотворних органів. За Міжнародною класифікацією хвороб Х перегляду група Г. називається «Злоякісні новоутворення лімфоїдної, кровотворної та споріднених з ними тканин» і включає хворобу Ходжкіна (лімфогранулематоз), фолікулярну (нодулярну) та дифузну неходжкінську лімфому, периферичні та шкірні Т-клітинні лімфоми, злоякісні імунопроліферативні хвороби, множинну мієлому і злоякісні плазмоклітинні утворення, гострий та хронічний лейкоз — лімфолейкоз, мієлолейкоз, моноцитарний лейкоз, неуточнені лейкози; інші лейкози уточненого клітинного типу (поліцитемію справжню, мієлофіброз, остеомієлофіброз). Залежно від системного чи регіонарного ураження кровотворної тканини Г. поділяють на дві основні групи: лейкоз та інші новоутворення лімфоїдної та кровотворної тканини. Другу групу позначають у літературі також термінами «гематосаркоми», «ретикулобластоматози», «лімфоми», «злоякісні лімфоми» або «інші гемобластози». Для лікування пацієнтів із Г. застосовують цитостатичні препарати, глюкокортикоїди, променеву терапію. З метою запобігання пригніченню нормального кровотворення та інфекційних ускладнень переливають кров та її компоненти, призначають імунні препарати, антибіотики. Однак хіміотерапевтичні препарати, що застосовують при пухлинних захворюваннях, можуть бути причиною розвитку Г. (мелфалан, хлорамбуцил, нітрозосечовина, циклофосфамід, бусульфан, азатіоприн).

БМЭ. — М., 1975. — Т. 5; Диагностика лейкозов. Атлас и практическое руководство / Под ред. Д.Ф. Глузмана. — К., 2000; Окороков А.Н. Диагностика болезней внутренних органов. — Т. 4. Диагностика болезней системы крови. — М., 2003.