ФАРМАЦЕВТИЧНА ОСВІТА

ФАРМАЦЕВТИЧНА ОСВІТА — система підготовки та вдосконалення провізорів, фармацевтів і науково-педагогічних фармацевтичних кадрів. Це — рівень професійної кваліфікації працівника, отриманий у навчальних закладах I–IV рівня акредитації на базі повної (або неповної) середньої освіти, що підтверджений відповідним дипломом, який дозволяє займатися діяльністю, пов’язаною з ліками (виготовленням, зберіганням, відпуском тощо). Ліки — це особливий продукт, з яким мають працювати високоосвічені фахівці. Ця теза знайшла підтвердження ще в Аптекарському уставі (1789), де викладені вимоги до аптечних працівників: «Каждая аптека в Российском государстве должна быть управляема государственной медицинской коллегией и мужем отличным в фармацевтическом звании испытанным и удостоенным. Аптекарь, яко добрый гражданин, верно хранящий присяжную должность, повинен быть искусен, честен, благоразумен, трезв, прилежен, во всякое время присутственен и исполняющий звание свое всеобщему благу соответственно…» Перші аптеки як заклади охорони здоров’я в Україні з’явилися у ХІІІ ст., але тільки у XVIII ст. у зв’язку зі збільшенням кількості аптек, збільшенням кількості населення в містах та селищах виникла необхідність у підготовці національних кадрів аптекарів, які володіли б спеціальними знаннями виготовлення ліків. Державних навчальних закладів з підготовки таких фахівців на той час в Україні не було. Власники аптек (невелика їх частина) отримували Ф.о. в університетах Польщі, Франції, Італії, Німеччини.

Історичні витоки української Ф.о. починаються в 1805 р., коли при відділенні лікарських та медичних наук (пізніше медичного факультету) Харківського Імператорського університету була відкрита кафедра лікарського речеслів’я, фармації та лікарської словесності, де і відбувалася підготовка аптечних працівників. У 1812 р. при фармацевтичному відділенні університету була організована перша фармацевтична лабораторія, де проводилися практичні заняття з виготовлення та дослідження фармацевтичних препаратів, фармацевтичних та судово-хімічних досліджень. У 1805–1919 рр. підготовка фармацевтів здійснювалася за схемою: учень аптекаря—помічник аптекаря (гезель)—провізор—магістр фармації. Учнем аптекаря міг стати кожен, хто мав освіту 4 класи гімназії. Через 3 роки паралельно з виконанням підсобних робіт учню дозволялося скласти іспит на медичному факультеті університету та отримати звання помічника аптекаря. Відпрацювавши ще 3 роки в аптеці, він мав право слухати лекції в університеті на провізорських курсах та навчатися протягом 2 років. Після цього фармацевт складав державний іспит і отримував звання провізора. Для отримання звання магістра фармації, провізор готувався досить значний час (нерідко декілька років), складав певний іспит, після чого допускався до захисту дисертації. У кінці ХVІІІ ст. сформувалися дисципліни, визначені як обов’язкові при отриманні Ф.о. Навчальний план вищої Ф.о. мав такий вигляд:

534364

Фармацевтичне відділення університету існувало за рахунок слухачів та осіб, що екстерном складали іспит на звання помічника аптекаря або провізора. Кошти витрачалися на утримання фармацевтичної лабораторії та оплату праці екзаменаторів. У середньому кількість осіб, які складали іспити, становила 40–50 чоловік.

За роки існування Харківського Імператорського університету (1805–1919) отримали Ф.о. та прослухали лекції більш ніж 5000 осіб. Високий рівень професійної підготовки провізорів у першій половині ХІХ ст. досягнуто завдяки видатним ученим, що працювали на той час, професорів: Ф.І. Гізе, Г.Г. Коритарі, Я.М. Громова, Є.С. Гордієнка, Л.О. Ванотті, М.П. Болгаревського та ін. У кінці ХІХ ст. — на початку ХХ ст. Ф.о. в університеті пов’язана з іменами професорів А.Д. Чирікова, М.О. Валяшка, М.П. Красовського, А.Д. Розенфельда та ін., які послідовно відстоювали необхідність Ф.о. для працівників аптек, що було зумовлено потребами аптечної мережі України, а також досягненнями хімічної та фармацевтичної науки. Протягом ХІХ ст. кількість аптек в Україні збільшилася у 17,5 рази: у губернських центрах — у 10 разів, в інших населених пунктах — у 27 разів. В останній чверті ХІХ ст. щорічно відкривалося понад 17 аптек. До 1913 р. в Україні налічувалося 1067 аптек (714 — сільських, 353 — міських), з яких тільки 43 належали земствам, а 1024 — приватним особам. Але прагнення підвищити рівень освіти фармацевтичних кадрів зустрічало жорсткий опір з боку власників аптек, які не хотіли дорожчання робочої сили, тому становлення системи вищої Ф.о. було важким та суперечливим. Із самого початку на фармацевтичне відділення не приймали жінок, і це питання залишалося невирішеним до 20-х років ХХ ст. Із установленням радянської влади питання націоналізації аптек, розширення аптечної мережі, підготовки фармацевтичних кадрів у профільних інститутах стали надзвичайно гостро. 10 вересня 1921 р. за ініціативи професорів-фармацевтів Харківського університету М.О. Валяшка, М.П. Красовського, А.Д. Розенфельда на основі постанови Народного комісаріату охорони здоров’я України та Народного комісаріату освіти був заснований ХФІ. З цього часу починається його історія як самостійного профільного ВНЗ, створеного на базі фармацевтичної лабораторії медичного факультету університету, яку очолював професор М.О. Валяшко, що і став першим ректором першого фармацевтичного ВНЗ України. Так було започатковано становлення державної системи підготовки фармацевтичних кадрів і проведення досліджень з фармацевтичної науки. Пізніше були створені фармацевтичні інститути в Одесі, Дніпропетровську, Києві, термін навчання у них становив 3 роки. У зазначених інститутах підготовка здійснювалася за 3 спеціальностями: фармацевти — працівники аптек; спеціалісти з дослідження поживних і смакових речовин, предметів домашнього побуту та судово-хімічного аналізу; робітники хіміко-фармацевтичної промисловості. Протягом 1921–1940 рр. відбувається вдосконалення методів викладання, навчальних планів та програм, збільшується тематика наукових досліджень, розширяється мережа аптек та збільшується кількість фармацевтичних кадрів, розпочинається підготовка провізорів за заочною формою навчання. Усього за період 1921–1941 рр. підготовлено 2503 спеціалісти, в т.ч. за заочною формою — 1124. У 1952–1958 рр. проводилася підготовка військових провізорів (усього підготовлено 400 спеціалістів). З 1965 р. починається підготовка спеціалістів з вищої Ф.о. для зарубіжних країн. У 1981 р. розроблено новий навчальний план, в якому значно розширено вивчення дисциплін медико-біологічного циклу. До 1991 р. підготовку спеціалістів в Україні здійснювали лише за спеціальністю «фармація» на базі 3 ВНЗ: ХФІ і фармацевтичних факультетів Запорізького та Львівського медичних інститутів.

Слід зазначити, що підготовка провізорів у Західній Україні розпочалася з відкриттям Львівського університету (1784) і відбувалася за спільною з лікарями трирічною програмою, а з 1853 р. на фармацевтичному відділенні філософського факультету, реорганізованого у відділ медичного факультету (1930). У 1940 р. при медичному інституті (з 1996 р. — університет) відкривається фармацевтичний факультет, який нині налічує 11 кафедр, навчально-виробничу аптеку та ботанічний сад.

У кінці XX ст. перед фармацевтичною галуззю України постали нові масштабні завдання, які вимагали якісно нового підходу до підготовки фармацевтичних кадрів, перегляду діючих навчальних планів та програм, що пов’язано зі зростанням вимог до фармацевтичних препаратів.

Сьогодні підготовку фахівців здійснюють НФаУ, фармацевтичні факультети медичних університетів та академій, які функціонують у багатьох містах України (Вінниця, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Луганськ, Львів, Київ, Одеса, Рубіжне, Тернопіль, Чернівці, Сімферополь та Ужгород) за спеціальностями «фармація», «технологія фармацевтичних препаратів», «клінічна фармація», «технологія парфумерно-косметичних засобів». НФаУ готує фахівців за 14 спеціальностями (6 напрямів підготовки) на базі повної середньої освіти, а також активно сприяє формуванню ідеології й філософії розвитку фармацевтичної галузі. Щорічно в галузь вливається значна кількість спеціалістів: провізорів, інженерів-технологів, провізорів-косметологів, клінічних провізорів, біотехнологів, маркетологів, економістів, менеджерів, спеціалістів у галузі якості продукції. Нині в навчальному процесі широко застосовуються сучасні технічні засоби навчання, мультимедійні технології, інтернет. Під час навчання студенти вирішують завдання щодо моделювання виробничих ситуацій, проводять обробку експериментальних даних, навчаються керувати аптечним господарством, вивчають основи фармацевтичної опіки хворих, знайомляться із митним контролем та державним податковим законодавством. Випускники з вищою Ф.о. успішно працюють в аптеках, на аптечних базах, у контрольно-аналітичних лабораторіях, інспекціях з контролю якості ЛЗ, фармацевтичних фірмах, на хіміко-фармацевтичних заводах і фабриках, в аптеках військових частин і медичних закладах різних відомств України, а також у лікувально-профілактичних закладах, бюро судово-медичної експертизи, закладах з реалізації медичної техніки та в митній службі контролю тощо.

Спеціалістів середньої ланки — фармацевтів — готують 30 вищих медичних навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації (медичні училища, коледжі) та 2 фармацевтичні коледжі: Коледж НФаУ та Житомирський фармацевтичний коледж ім. Г.С. Протасевича. Коледж НФаУ — єдиний навчальний заклад в Україні, який готує молодших спеціалістів для всієї галузі фармації: фармацевтів, техніків-технологів та техніків-лаборантів.

Значна увага МОЗ України приділяється післядипломній освіті, яка здійснюється в НФаУ (ІПКСФ), на фармацевтичному факультеті Запорізького державного медичного університету, Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького та в НМАПО ім. П.Л. Шупика.

Ф.о. в Україні згідно з міжнародними стандартами має відповідати пріоритетам ХХІ ст.: формування в суспільстві поваги до професії, посилення значущості фармацевтичної галузі через якість підготовки висококваліфікованих кадрів, безперервне вдосконалення змісту освіти, запровадження нових технологій та форм освіти, адаптація до європейських стандартів та участь у розробленні основ євроінтеграції вищої Ф.о. України. Фармація, яка постійно розвивається як самостійна галузь у системі охорони здоров’я, вимагає якісної підготовки кадрів за всіма напрямками фармацевтичної діяльності.

Алюшин М.Т. Шляхи перебудови фармацевтичної науки в СРСР // Фармац. журн. — 1989. — № 6; Історія фармації України / В.П. Черних, І.А. Зупанець, З.Н. Мнушко та ін. — Х., 1995; Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького. — Львів, 2009; Принципи и основы фармобразования и его перспективы (Резолюция по докладу И.И. Левинштейна) // Весник фармации. — 1921. — № 1–2; Черних В.П. Будущее фармотрасли — за профессиональными кадрами. Доклад // «Еженедельник АПТЕКА». — 2007. — № 46 (617); Черних В.П. Концептуальні аспекти реформування фармацевтичної галузі // Вісник фармації. — 2001. — № 1; Черних В.П. Стратегия подготовки кадров для отрасли // Ліки і здоров’я. — 1998. — № 8; Энциклопедический словарь аптечного работника // Ред. колл. — М., 1960.