ГРИП

ГРИП — гостре інфекційне (вірусне) захворювання, яке характеризується високою контагіозністю, супроводжується симптомами інтоксикації, сильною гарячкою та ураженням слизової оболонки ВДШ. Гострі хвороби дихальних шляхів, у т.ч. вірусної етіології, становлять 50–70% усіх інфекційних хвороб.

Захворювання викликають віруси Г. типу А, В і С. На відміну від вірусів типу В і С, вірус типу А володіє значною мінливістю поверхневих агентів. Віруси Г. малостійкі у зовнішньому середовищі, краще переносять низькі температури і швидко гинуть при нагріванні та кип’ятінні. Віруси Г. мають високу чутливість до УФ-променів і дії дезінфекційних засобів. На сьогодні зберігається загроза проникнення в людську популяцію вірусу з абсолютно новими антигенними властивостями, які генетично будуть походити на вірус пташиного грипу, і непередбачену появу пандемічних штамів вірусів грипу. Клінічні наслідки такої пандемії тяжко прогнозувати. Крім вірусу Г., респіраторну систему людини можуть ушкоджувати понад 300 вірусів. Основний чинник агресії вірусів — їх чужорідна людині генетична інформація. Джерелом інфекції є людина в перші дні захворювання. Інфекція поширюється повітряно-краплинним шляхом, проте не виключається можливість передавання вірусу через предмети туалету.

Патоморфологічні зміни у слизовій оболонці ВДШ характеризуються дегенеративними явищами в цитоплазмі та ядрі епітеліоцитів, зникненням із них ворсинок, злущенням пластів епітелію. Одночасно ушкоджується слизова оболонка горла, а потім — слизова оболонка гортані, трахеї та бронхів. Відбувається набряк слизової оболонки носа. Вірус Г. за рахунок підвищення проникнення із судин, ламкості їх стінок та порушення капілярного кровообігу стимулює розвиток геморагічного синдрому. Розвиток нейротоксичного синдрому пов’язують з порушенням церебральної гемодинаміки і набряком мозку. Вірус Г. викликає пригнічення клітинного і гуморального імунітету, порушує неспецифічну резистентність організму, що може сприяти приєднанню вторинної бактеріальної інфекції. Важливе значення у патогенезі хвороби має інфекціювання лімфоїдної тканини з розвитком імуносупресії різної спрямованості й подовження зберігання маркерів вірусів грипу, здатність вірусів модефікувати імунну відповідь людини. На фоні імуносупресії в патогенезі вірусних інфекцій велике значення має розвиток бактеріальної та іншої інфекції, яка може бути викликана як типовими, так і нетиповими патогенними мікроорганізмами.

За тяжкістю клінічних проявів захворювання виділяють легку, середньої тяжкості й тяжку форми хвороби. Інкубаційний період при Г. триває 1–3 дні, після чого у хворого виникають катаральні явища та ознаки інтоксикації. Катаральні явища включають гіперемію та набухання слизової оболонки носа (риніт), мигдалин (тонзиліт), задньої стінки глотки (фарингіт), гортані (ларингіт), трахеї (трахеїт). Риніт клінічно виявляється порушенням носового дихання, серозно-слизистими виділеннями з носа. При трахеїті відзначається сухий кашель, іноді біль за грудиною по ходу трахеї. Ознаки інтоксикації включають застуду, головний біль у лобній ділянці, підвищення температури до 38,5–40 °С. Розвивається слабкість, ниючий біль у м’язах, кістках і великих суглобах, очних яблуках, надбрівних дугах. При вираженій інтоксикації може бути геморагічний синдром, який проявляється носовими кровотечами, краплинними крововиливами на шкірі та слизовій оболонці. Тривалість гарячки при Г. становить 1–6 днів. Зів та слизова оболонка носа гіперемовані, ціанотичні, набряклі. Тяжка форма Г. перебігає з гострим початком, високою і більш тривалою гарячкою, з різко вираженою інтоксикацією. Хворі в’ялі, адинамічні, скаржаться на сильний головний біль, відзначається сонливість або безсоння, запаморочення, непритомність. Можливі марення, галюцинації, непритомність, позитивні симптоми Керніга і Брудзинського. Судоми і непритомність можуть бути наслідком набряку головного мозку. На сьогодні недостатньо вивчені клінічні ускладнення, їх чисельність і різноманітність при Г. В, для якого характерна значна мінливість.

Хворий має дотримуватися постільного режиму, рекомендується молочнорослинна дієта, необхідно випивати велику кількість рідини. При лікуванні застосовують противірусні ЛП: ремантадин, арбідол, а також інтерферони (лейкоцитарний інтерферон або лаферон) та індуктори інтерферону, які виявляють противірусну активність і є препаратами резерву. Їх використовують у початковий період захворювання. При тяжких формах Г. призначають протигрипозний імуноглобулін в/м. Препарат ефективний лише у перші 3 дні захворювання. Застосовують також 0,25% оксолінову мазь (для змащування слизової оболонки носових ходів 3–4 рази на добу). При гіпертермії показані жарознижувальні препарати: ацетилсаліцилова кислота (Аспірин), парацетамол. Для покращання відхаркування мокротиння призначають муколітичні й відхаркувальні ЛП (амброксол, ацетилцистеїн, бромгексин). При вираженому сухому кашлі застосовують протикашльові препарати (бутамірат, декстрометорфан, пектусин, глаувент, лібексин, тусупрекс). При порушенні носового дихання інтраназально приймають судинозвужувальні ЛП (ксилометазолін (Галазолін), нафазолін (Нафтизин), оксиметазолін).

Фармакотерапія / Под ред. Б.А. Самуры. — Х., 2007; Козько В.Н., Градиль Г.И. Грип и другие ОРВИ: противовирусная терапия и профилактика // Новости медицины и фармации. — 2007. — № 4.\