Гормональні препарати (лат. hormonalia < грец. hormao — рухаю) — ЛП, які отримують із залоз внутрішньої секреції, або їх синтетичні замінники, що специфічно впливають на обмін речовин і регулюють різноманітні функції організму.
Класифікація гормональних препаратів ґрунтується на їх хімічній будові: речовини білкової структури — препарати гормонів гіпоталамуса, гіпофіза, паращитовидної та підшлункової залози, кальцитонін; похідні амінокислот — препарати гормонів щитовидної залози та мозкового шару надниркових залоз; стероїдні сполуки і похідні жирних кислот — препарати кори надниркових статевих залоз, простагландини, активна форма кальциферолу (1,25-діоксиколекальциферол). Гормональні речовини чинять біологічну дію, утворюючи комплекси з рецепторами — високоспецифічними інформаційними молекулами, які трансформують гормональний сигнал у гормональну дію. Рецептори для гормонів білкової та пептидної структури і простагландинів розміщені на зовнішній поверхні клітинної мембрани. Для гормонів стероїдної структури рецептори локалізуються в цитоплазмі та в ядрі клітини. Біологічний ефект гормональних речовин, які взаємодіють з рецепторами клітинної мембрани, здійснюється за участю вторинного посередника (месенджера). Залежно від того, які месенджери беруть участь у механізмі дії гормональної речовини, їх поділяють на три групи. Перша група — гормональні речовини, які діють за участю внутрішньоклітинного посередника — цАМФ. Це кортикотропін, тиротропін, гонадотропін хоріонічний, гонадотропін менопаузальний, вазопресин, глюкагон, паратироїдин, кальцитонін, секретин. Відповідь на дію цих гормонів настає через короткий проміжок часу і, як правило, ефект прямо пропорційний кількості цАМФ. Друга група — гормональні речовини, які діють за участю іншого вторинного посередника — поліфосфоїнозидної системи. Це окситоцин, частково вазопресин, холецистокінін, пентагастрин та ін. Третя група — поліпептидні й білкові гормональні речовини, вторинний посередник яких поки що не з’ясований. Це інсулін, пролактин, соматостатин та ін. Гормональні речовини першої групи стимулюють активність ферменту клітинної мембрани — аденілатциклази, що каталізує перетворення внутрішньоклітинного АТФ на циклічний 3,5-АМФ, який активує протеїнкінази, що впливають на перебіг різних внутрішньоклітинних процесів. Біологічна дія іншого посередника — кальцію — забезпечується зміною проникності клітинної мембрани для іонів і активності ферментів, а також взаємодією з внутрішньоклітинною системою, яка залучається до секреторних процесів клітин. Утворення комплексу гормональної речовини з рецептором викликає підвищення внутрішньоклітинного рівня вільного кальцію, який вступає у зв’язок із кальмомодуліном — особливим внутрішньоклітинним регулятором, перетворює його на активну форму і чинить вплив на чутливі до кальцію білки або ферменти, що відповідають за специфічний біологічний ефект гормональної речовини. Гормональні речовини, вторинний посередник яких не з’ясований, мають як швидкий, так і повільний вплив на клітини-мішені. Швидкий вплив інсуліну спрямований, головним чином, на забезпечення транспорту різних речовин (глюкози, амінокислот, іонів) крізь мембрану клітини. Інсулін та інші поліпептидні гормони проникають крізь мембрану клітини і, зв’язуючись із внутрішньоклітинними рецепторами, безпосередньо регулюють внутрішньоклітинні реакції. Механізм дії стероїдних гормонів інший. Вони транспортуються у кров у зв’язаному з білками стані. Тільки незначна їх кількість перебуває у вільному стані. Гормон у вільному стані здатний взаємодіяти з мембраною клітини і проходить крізь неї у цитоплазму, де зв’язується з високоспецифічними цитоплазматичними рецепторами. При цьому утворюється гормонорецепторний комплекс, який підлягає трансформації та пересувається до ядра, де стероїд зв’язується з ядерним хроматином. У ядрі запускається процес транскрипції. Ефект стероїдних гормонів виявляється через повний час, потрібний для утворення РНК і подальшого синтезу білка, специфічного для кожної клітини-мішені. Ефективність Г.п. визначають в одиницях маси (кортикоїди, андрогени) або в ОД (інсуліни, кортикотропін, окситоцин). Біологічна стандартизація здійснюється порівнянням їх активності з активністю еталонних препаратів.
Гормональні препарати застосовують у разі недостатності ендокринної функції (інсулінзалежний цукровий діабет); у стимулювальній терапії гормонами (кортикотропін при недостатності кори надниркових залоз); при гіпофункції ендокринної залози; в антигормональній терапії, що базується на принципі негативного зворотного зв’язку (соматостатин — інгібітор секреції соматотропіну при гіперфункції аденогіпофіза). Залежно від фармакологічних властивостей Гормональні препарати застосовують і при неендокринних захворюваннях: інфекційно-алергічних (поліартрит, ревматизм, бронхіальна астма), кровотворної системи; у хірургії та реаніматології при шоку. У психіатричній практиці інсуліновий шок застосовують як засіб терапії при шизофренії. Протипухлинну активність препаратів використовують для лікування гормонзалежних пухлин. Г.п. застосовують із метою диференційної діагностики деяких ендокринних захворювань. При тривалому застосуванні Гормональних препаратів може порушуватися структура і функція відповідної ендокринної залози. У разі передчасної раптової відміни Г.п. захворювання може відразу загостритися (синдром відміни). На г.п. білкової структури можуть утворюватися антитіла, що різко знижує їх фармакологічний ефект, а при повторному введенні можуть розвинутися алергічні реакції. Розроблено методи подовження дії г.п. (депо-препарати, або препарати подовженої дії).
Фармакологія / Чекман І.С., Горчакова Н.О., Туманов В.А. та ін.; За ред. І.С. Чекмана. — К., 2001.