ГІРЧИЦЯ (Brassіca (Sіnapіs); brassіca — лат. назва капусти; грец. sіnapі — гірчиця) — вид рослин родини Капустяних (Brassіcaceae). Рід нараховує 7–10 однорічних або (рідше) багаторічних видів, поширених у Європі, Північній Африці, Азії, Америці. У країнах СНД 2–3 види. Культивують три однорічні види: Г. біла, або англійська (Sinapis alba L.), Г. сарептська, або сиза (Brassica juncea (L.) Czern. = Sinapis juncea L.), Г. чорна, або французька (Brassica nigra (L.) Koch). Г. сарептську вирощують у Киргизії, Україні, на Північному Кавказі, у Нижньому Поволжі; Г. чорну — у південній частині Західної Європи і в Азії, Г. білу — у країнах Центральної та Північної Європи.
Г. сарептська — однорічна трав’яниста рослина. Стебло прямостояче голе, розгалужене у верхній частині, до 60 см завв. Коренева система стрижнева. Листки чергові, черешкові; нижні — ліроподібні, пірчасторозсічені з більшими верхніми частками; середні — ланцетоподібні, виїмчасті; верхні — прості, майже цілокраї, сидячі, але не обгортають стебла. Суцвіття — щіткоподібна китиця, розташовані на кінцях стебла і пагонів. Квітка золотаво-жовта, відгин пелюстків швидко звужується в нігтик. Плоди — циліндричні стручки, відхилені від стебла, із шилоподібним носиком, 7–12 мм завд. Насіння дрібне, кулясте, чорно-сизе або блідо-жовте, діаметром до 1 мм. Г. чорна — однорічна рослина, до 80 см завв. Стебло гладке або опушене у нижній частині, зелене з антоціаном у пазухах бічних пагонів. Листки ліроподібні, пірчасто-розсічені або лопатеві. Квітки жовті. Плід — стручок, 1–2 см завд., чотиригранний, горбистий. При дозріванні стручок розкривається і насіння обсипається. Насіння дрібне, червоно-коричневого кольору. Г. цвіте в травні–липні, плоди дозрівають у червні–серпні.
З лікувальною метою використовують насіння Г. сарептської та Г. чорної — Semіna Sіnapіs. Його збирають при дозріванні нижніх і середніх стручків. Рослину скошують, сушать, обмолочують, насіння відокремлюють.
У насінні Г. міститься до 3% ефірної олії, глікозиди: синігрин (Г. біла містить синальбін), глюконапін. Із ферментованого насіння отримують ефірну гірчичну олію (1,17–2,89%), до складу якої входять 40% алілгірчичної олії (алілізотіоціанату), 50% кротонілгірчичної олії, ціаналіл, диметилсульфід та сірковуглець.
Синігрин Алілізотіоціанат
Насіння Г. також містить до 25–35% жирної олії, до складу якої входять ерукова, олеїнова, лінолева, ліноленова, ейкозенова, пальмітинова, лігноцеринова, легноценова, міристинова та бегенові кислоти; слиз — 15%; білки — до 20%; алкалоїди; азотвмісні сполуки (синапін). Листя містить вітаміни (мг%): каротин — 1,69, аскорбінову кислоту — 16; тіоглікозиди: синігрин, глюконастурцин, глюконапін, глюкобрасиконапін; флавоноїди: глікозиди кверцетину та ізорамнетину; макроелементи: Ca, Fe.
Препарати Г. мають місцеву подразнювальну, обволікаючу, антисептичну, протизапальну дію.
Насіння Г. входило до ДФ І–ІІІ. Г. є офіцинальною сировиною в 17 країнах Європи, 6 країнах Південної Америки, в Японії, США.
Гірчичний порошок одержують зі знежиреної та висушеної макухи зерен Г. Гірчичну макуху, яка містить 3–5% фітину, використовують як сировину для його одержання. Фітин застосовують при судинній гіпотонії, неврастенії, втраті апетиту, рахіті, діатезах, скрофульозі, еректильній дисфункції. Гірчичники — шматки паперу з нанесеним шаром гірчичного порошку, які використовують при запальних процесах і ревматизмі, бронхіті, плевриті, міозиті, невриті, радикуліті, ревматизмі й багатьох інших захворюваннях, особливо застудних (див. Гірчичники). Гірчична олія — складова багатокомпонентної мазі Ефкамон, яку застосовують при артриті, поліартриті, міозиті, люмбаго, ревматизмі, мігрені та інших захворюваннях. Насіння Г. входить до складу шлункового збору. У Туреччині та Венесуелі насіння Г. використовують при склерозі судин, гіпертонії, захворюваннях печінки і жовчного міхура, розладах травлення, метеоризмі, ревматизмі й екземах. У нар. медицині Г. використовують як речовину, що має відволікаючу і подразнювальну дію при застуді й ревматизмі. У гомеопатії використовують надземну частину рослини.
Г. протипоказана при туберкульозі легень і запаленні нирок.
Жирну олію застосовують у кулінарії, хлібопекарській, кондитерській, консервній, миловарній, текстильній і фармацевтичній промисловості. Ефірну олію використовують у парфумерно-косметичній і консервній промисловості. Г. — медоносна та кормова рослина.
Полный справочник лекарственных растений. — М., 2001; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использование; Семейства Paeoniaceae — Thymeliaceae. — Л., 1986.