ГІРЧАК

ГІРЧАКГІРЧАК (Polygonum L.) — рід однорічних трав’янистих рослин родини Гречкових (Polygonaceae). Відомо 200 видів роду, поширених у європейській частині СНД, на Кавказі, у Середній Азії, Сибіру, на Далекому Сході, в Україні. Офіцинальною сировиною є Г. перцевий — Polygonum hydropiper L. (грец. poly — багато + gony — коліно, тобто багатоколінник; латинізоване грец. hydropіper < hydr — вода + piper — перець, тобто рослина росте біля води і має пекучий смак); рос. назва: горец перечный; нар. назви: водяний перець, собачий перець, жаб’яча трава.

Однорічна трав’яниста рослина. Стебло прямостояче, від основи розгалужене, 20–70 см завв., під осінь червоніє. Листки чергові, видовженоланцетні, до обох країв звужені, гострі або тупуваті, з хвилястими цілісними краями. Піхви листків (розтруби) плівчасті, червонуваті, з голим або коротковійчастим краєм. Квітки двостатеві, дрібні, по 2–3 в пучках, зібраних на верхівці стебла і гілок у довгі звислі переривчасті колосоподібні суцвіття; оцвітина рясно вкрита крапчастими залозками, рожева або зеленувато-рожева, 4–5-роздільна. Плід — горішок. Цвіте з липня до жовтня. Росте на берегах річок, у канавах, на луках, у вологих лісах по всій території України, крім полинового степу і Криму.

Офіцинальною сировиною є трава Г. перцевого — Herba Polygoni hydropiperis. Її збирають під час цвітіння. Сушать при температурі 40–50 °С.

Основними діючими речовинами Г. перцевого є флавоноїди, ефірні олії, терпеноїди. З Г. перцевого виділені ефірні олії (феландрен, α-пінен, β-пінен, n-цимол, 1,4-цинеол, борнілацетат, метиловий ефір коричної кислоти), сесквітерпенові сполуки (вирбурганоль, ізотадеональ, дрименол, ацеталь полігодіалю, полігодіаль, конфертифолін, полігонова кислота, вальдивіолід); фенолкарбонові кислоти — галова; катехін; дубильні речовини 3,4–3,8%; вільні галова та елагова кислота; кумарин — полігонолід; флавоноїди (кемпферол, рутин 2,5%, кверцетин, глюкозид кверцетину, мірицетин, лютеолін, рамназин, ізорамтетин, ізокверцитрин, гіперин, персикарин); органічні кислоти (мурашина, оцтова, винна, валеріанова, яблучна); вітаміни (аскорбінова кислота (вітамін С до 200 мг%), філохінон (вітамін К), нікотинова кислота (вітамін РР), каротин); стероїди — α-ситостерин; сапоніни; антраценпохідні; алкалоїди; воски (4,6%); макро- та мікроелементи (Fe, Mn, Mg, Ti, Ag).

Г. перцевий використовують у науковій та нар. медицині. Виготовляють екстракт водяного перцю рідкий. Екстракт є складовою ЛП Анестезол у формі супозиторіїв, який виявляє антигемороїдальну дію і застосовується як кровоспинний препарат. Галенові препарати Г. перцевого мають кровоспинні, знеболювальні, протизапальні, заспокійливі, антисептичні та делікатні проносні властивості; використовують також при сечокам’яній хворобі для виведення конкрементів. Г. перцевий застосовують також для фарбування тканин, як замінник гірчичників, у ветеринарії; як приправу до їжі. Іноді рослину відносять до отруйних.

Г. почечуйнийPolygonum persicaria L. (грец. poly — багато + gony — коліно, тобто «багатоколінник»; persicaria від лат. persica — персик, через схожість листя гірчаку з листям персикового дерева) — однорічна трав’яниста рослина родини гречкових (Polygonaceae); рос. назва: горец почечуйный; нар. назва: почечуйна трава. Розповсюджений по всій Європейській частині СНД, на Кавказі, рідше — у Середній Азії, Сибіру, на Далекому Сході. Рослина зі стрижневим коренем. Стебло у нижній частині підведене або пряме від основи, гіллясте, рідше — просте, 30–100 см завв. Листки широколанцетні, поступово загострені, з верхнього боку з темно-брунатною плямою або без неї. Листки піхви (розтруби) укриті щетинками, щільно огортають стебло, по краю з довгими рясними війками. Квітки зібрані в густі прямостоячі колосоподібні суцвіття, здебільшого рожевого, рідше — білого кольору. Плід — горішок. Цвіте з червня до вересня. Росте на берегах річок, водоймищ, вологих луках. В Україні по берегах водоймищ нерідко утворює чагарники. Офіцинальною сировиною є трава Г. почечуйного — Herba Polygoni persicariaе. Траву збирають у період цвітіння, позбавляють від домішок; сушать у приміщенні при доброму провітрюванні або в сушарках при температурі не вище 50 °С. Основними діючими речовинами є флавоноїди: гіперозид, ізокверцетин, авікулярин, персикарин, тетраметилкверцетин. Трава містить вітаміни: філохінон (вітамін К), аскорбінову кислоту (вітамін С); дубильні речовини: танін — 1,5%, вільну галову кислоту, флобафени; ефірну олію — 0,05%; антраглікозиди; органічні кислоти; β-ситостерин; вуглеводи: цукри, слиз, пектини — понад 5%; макроелементи — Ca. Із трави Г. почечуйного виготовляють галенові препарати, які використовують головним чином при ускладненому кровотечею геморої, особливо у хворих з атонічними запорами, при спазматичних запорах. Настій і екстракти Г. почечуйного мають проносну, виражену кровоспинну дію. У гінекологічній практиці їх призначають при вагініті, маткових кровотечах, викликаних атонією матки, запальними процесами, рясними менструаціями. Крім того, галенові препарати виявляють сечогінну, протизапальну, знеболювальну та судинозвужувальну дію. У нар. медицині відвар Г. почечуйного використовують для лікування ран, виразок, лишаїв та висипів на шкірі, ним полощуть горло при ангіні й ларингіті. Свіжу потовчену траву прикладають до потилиці при головному болю. Для лікування ран використовують свіжий сік рослин.

Г. пташиний — Polygonum aviculare L. (грец. poly — багато + gony — коліно, тобто «багатоколінник»; avicularis, e — пташиний, від лат. avicula — пташка) — однорічна трав’яниста рослина родини гречкових (Polygonaceae); рос. назва: горец птичий; нар. назви: спориш звичайний, куряча трава, моріжок. Широко розповсюджений у помірному кліматі, росте по всій території України. Рослина зі стрижневим коренем. Стебло здебільшого лежаче, розгалужене, 10–25 см завд. Відмінність від інших видів роду Polygonum полягає в тому, що відсутнє суцвіття: квітки сидять купками по 1–5 у пазухах листків. Листки чергові, від широкоеліптичних до майже лінійних, до 3 см завд., до 1 см завш., зеленого кольору. При основі листків плівчасті розтруби сріблясто-білого кольору. Квітки пазушні, по 1–5, з простою, глибоко надрізаною оцвітиною, білого чи рожевого кольору. Плід — горішок. Цвіте з липня до пізньої осені. Росте вздовж доріг, на подвір’ях, смітниках, полях. Офіцинальною сировиною є трава Г. пташиного — Herba Polygoni avicularis. Траву збирають у період цвітіння, сушать у затінку або при температурі 40–50 °С. Основними діючими речовинами трави Г. пташиного є флавоноїди — 2–2,5%: авікулярин, ізорамнетин, кверцетин, кемпферол, 3-арабінозид кверцетину, лютеолін, мірицетин; катехіни. Трава також містить кумарини: скополетин, умбеліферон; сапоніни; лігнановий глікозид авікулін; ефірну олію (сліди); фенолокислоти: кавову, n-кумарову, хлорогенову, галову; водорозчинні сполуки кремнієвої кислоти — 4,5%; вітаміни: каротин, аскорбінову кислоту (вітамін С) — 57–450 мг%; леткий алкалоїд; органічні кислоти; вуглеводи: пектини, слиз; дубильні речовини — 4%; сліди антраглікозидів типу емодину; макро- та мікроелементи: Fe. Препарати Г. пташиного впливають на роботу нирок та сечовивідних шляхів. Їх вживають для розчинення та виведення з нирок каменів та піску. Найдоцільніша форма застосування — настій, який використовують в акушерсько-гінекологічній практиці як кровоспинний препарат; він тонізує м’язи матки, підвищує діурез. Застосовують настій також при туберкульозі, вважаючи, що наявність кремнієвої кислоти сприяє зміцненню тканини легень. Входить до складу препаратів Марелін і Фітоліт літолітичної дії. У нар. медицині Г. пташиний використовують при захворюваннях ВДШ, при набряках різного походження, малярії, кахексії, має загальнозміцнювальну і тонізуючу дію при нервовому виснаженні, загальній слабкості після тяжких хвороб та слабкості в похилому віці. У гомеопатії використовують есенцію зі свіжої трави Г. пташиного.

Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Растительные ресурсы России и сопредельных государств: Ч.1. Семейства Lycopodiaceae — Ephedraceae; Ч. 2. — СПб., 1996; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использование; Семейства Hydrangeaceae — Haloragaceae. — Л., 1987; Светличная Е.И., Толок И.А. Этимологический словарь латинских ботанических названий лекарственных растений. — Х., 2003.