ГІПСОВА ПОВ’ЯЗКА

ГІПСОВА ПОВ’ЯЗКА — швидко затвердіваюча пов’язка, яку використовують для забезпечення нерухомості (іммобілізації) при захворюваннях та пошкодженнях кісток. Першим Г.п. застосував М.І. Пирогов під час Кримської війни (1853–1856). Для накладення Г.п. застосовують гіпсові бинти — марлеві бинти з утертим у них гіпсом. Гіпсові бинти опускають у посудину з водою кімнатної температури, віджимають і накладають беспосередньо на тіло пацієнта (безпідстилкова) або на підстилку з сірої вати (підстилкова). Г.п. щільно і рівномірно огортає тіло, точно відтворюючи контури і форму відповідної ділянки, надійно фіксує уражену частину тіла (рисунок). Застосовують кругові Г.п., гіпсові шини (лонгети), корсети та ін. (див. рисунок) при закритих, відкритих переломах кісток, ураженнях суглобів, кістково-суглобовому туберкульозі, для виправлення деформацій після різних операцій на опорно-руховому апараті, ранах, виразках кінцівок тощо.

Gipsova_povjazka.eps

Рисунок. Гіпсова пов’язка: 1 — іммобілізація гомілки; 2 — колінного суглоба; 3 — передпліччя; 4 — абдукційна пов’язка; 5 — гіпсовий корсет з головотримачем; 6 — гіпсове ліжко за Лоренцом

Після накладення Г.п. на кінцівку в ній може порушуватися кровообіг внаслідок стиснення кровоносних судин. У разі появи синюшності або блідості переферичних відділів кінцівок, набряку, сильного болю, відчуття повзання мурашок, порушення чутливості тощо всю пов’язку негайно розрізають вздовж або над місцем стиснення, для запобігання утворенню пролежня вирізають отвір — «вікно».

БМЭ. — М., 1977. — Т. 6; Реми Г. Курс неорганической химии. — М., 1972. — Т. 1.