ГІПОТЕНЗІЯ НЕЙРОЦИРКУЛЯТОРНА (есенціальна гіпотензія, нейроциркуляторна дистонія гіпотензивного типу) — функціональне неврогенне захворювання серцево-судинної системи, важливою клінічною та епідеміологічною особливістю якого є лабільність і зниження АТ.
За класифікацією типів артеріальної гіпотензії, запропонованою Н.С. Молчановим (1965), Г.н. поділяють на гіпотензію з нестійким оборотним перебігом і виражену стійку Г. (гіпотонічну хворобу). Необхідно враховувати, що, крім Г.н., до патологічної гіпотензії належать ідіопатична ортостатична симптоматична гіпотензія (при недостатності надниркових залоз, гіпотиреозі, отруєнні тетраетилсвинцем). Гіпотензією слід вважати зниження систолічного АТ нижче 100 мм рт. ст. і діастолічного — нижче 60 мм рт. ст. у чоловіків, а у жінок відповідно нижче 95 і 60 мм рт. ст.
У розвитку Г.н. основне значення належить функціональним порушенням нейроендокринної регуляції, найчастіше внаслідок стійкого психоемоційного напруження. До захворювання призводять порушення харчування, особливо в дитячому і юнацькому віці, інфекційні захворювання, вогнищева інфекція (хронічний тонзиліт). Є переконливі дані про спадкову схильність до Г.н. Велике значення надається шкідливим чинникам, пов’язаним із професійною діяльністю (висока температура, шум, іонізуюче та неіонізуюче випромінювання тощо), надмірним фізичним навантаженням.
Порушення нейроендокринної регуляції включають переважання гальмівних процесів у корі головного мозку, підвищення активності холінергічної системи, зниження чутливості адренергічних рецепторів судин. Іноді відзначають відносне зниження глюкокортикоїдної активності, тенденцію до гіперкаліємії з гіпонатріємією, порушення мікроциркуляції. Порушення рефлекторних та ендокринно-гуморальних механізмів (зниження активності реніну, циркулюючих катехоламінів, збільшення вмісту брадикініну, нейротензину) спричиняють ортостатичні розлади. Виникають гемодинамічні порушення, найважливішими з яких є зменшення периферичного кровообігу, дисфункція капілярів, ослаблення тонусу венозних судин. Внаслідок депонування крові у венулах повернення крові до серця зменшується, що призводить до зменшення серцевого викиду. Як наслідок — погіршення кровопостачання головного мозку, зниження АТ, вегетативно-судинної лабільності.
Хворі на Г.н. скаржаться на різке запаморочення, потемніння в очах при зміні положення тіла або тривалому перебуванні у положенні стоячи. Пацієнти зазвичай погано переносять спеку, перебування в задушливому приміщенні. У багатьох хворих відзначають метеолабільність, емоційну нестійкість. АТ знижений більше за рахунок систолічного, відрізняється вираженою лабільністю. Пульсовий тиск знижується, іноді виявляється респіраторна аритмія. У хворих також може порушуватися терморегуляція з добовими коливаннями температури 0,2–1,6 °С, невідповідність температури шкіри і потовиділення. Усунення провокуючого фактора в деяких випадках сприяє значному поліпшенню стану хворого, зменшенню рецидивів захворювання навіть до повного видужання. Необхідно усунути вплив психоемоційних і стресових ситуацій. При Г.н. терапія має бути комплексною і складатися з рекомендацій щодо регулювання режиму праці та відпочинку, фізіотерапії, диференційованої фармакотерапії. Психотерапія (аутотренінг, міорелаксація, навіювання в гіпнотичному стані) є найважливішим методом лікування хворих з Г.н. Нерідко вона є ефективнішою, ніж медикаментозне лікування. Обов’язковим компонентом немедикаментозного лікування є боротьба з гіподинамією. Варто виключити різного роду інтоксикації, особливо зловживання алкоголем, курінням. Харчування повинно бути повноцінним, різноманітним, зі збільшеним вмістом білків рослинного походження, вітамінів. Рекомендується вживання чаю і кави (у разі відсутності протипоказань), включення в денний раціон сиру. Важливе місце в проведенні раціональної фармакотерапії належить седативним препаратам (препарати валеріани лікарської, собачої кропиви, брому), які за рахунок посилення процесів гальмування або ослаблення збудження впливають на основні функції ЦНС. Препарати групи транквілізаторів (діазепам, хлозепід) чинять заспокійливу дію, зменшують внутрішнє емоційне напруження, усувають почуття тривоги і страху, зменшують збудливість підкіркових центрів. У разі вираженого порушення сну при неефективності немедикаментозних заходів, седативних препаратів, транквілізаторів іноді короткочасно призначають снодійні препарати. Рекомендують також холінолітичні та адреноміметичні препарати. Застосовують адаптогени (настойку женьшеню, лимонника, екстракт елеутерокока), які виявляють тонізувальну дію на ЦНС і функції організму в цілому, підвищують витривалість при фізичних і психічних навантаженнях.
Диагностика и лечение внутренних болезней: Руководство для врачей / Под общ. ред. Ф.И. Комарова. Т. 1. Болезни сердечно-сосудистой системы, ревматические болезни / Ф.И. Комаров, В.А. Насонова, Е.Е. Гогин и др. — М., 1996; Фармакотерапия / Под ред. Б.А. Самуры. В 2 т. — Х., 2000. — Т. 1; Федеральное руководство по использованию лекарственных средств. — М., 2003.