ГІПОДИНАМІЯ

ГІПОДИНАМІЯ (лат. hypodynamia < грец. hуро- — нижче, зменшення + dynamo — сила) — зменшення м’язових зусиль, що витрачаються на утримання пози, переміщення тіла в просторі, а також на фізичну роботу. Причинами Г. можуть служити фізичні, фізіологічні та поєднані фактори (зменшення навантаження на опорно-руховий апарат, іммобілізація, перебування в замкнутих приміщеннях, малорухливий спосіб життя тощо). Г. в умовах невагомості пов’язана з відносним зменшенням фізичних зусиль та енергетичних витрат на переміщення тіла і предметів. При зміні положення тіла людини з вертикального на горизонтальне вектор сили ваги стає перпендикулярним щодо поздовжньої осі тіла. Вагове навантаження розподіляється на відносно велику опорну поверхню. Це зумовлює зменшення місцевого напруження і деформації, зниження загальної м’язової активності і рівня метаболізму. Подібним станом характеризується перебування людини у воді. Тому занурення у воду і тривалий постільний режим відтворюють типову ситуацію, яку також можна розглядати як наближену до моделі невагомості.

Поширеність Г. в сучасних умовах зростає у зв’язку з урбанізацією, широким впровадженням у повсякденну діяльність людини засобів пересування, автоматизації і механізації праці. Скорочення частки ручної немеханізованої праці супроводжується відносним збільшенням числа професій, пов’язаних із виконанням операторських функцій (керування механізмами, контроль за їх роботою тощо), а також частки розумової праці в житті суспільства. Поліпшення побутових умов, зростання ролі сучасних засобів комунікації (телефон, інтернет, телебачення) сприяють поширенню більш пасивних форм проведення дозвілля, оскільки потреби населення усе повніше задовольняються в умовах менш рухомого способу життя. У зв’язку з цим проблема Г. стає проблемою соціальною, вирішення якої залежить від спільних зусиль медиків, психологів, соціологів, а також представників суспільних і спортивних організацій.

У літературі термін «Г.» часто застосовують як синонім гіпокінезії (напр. для опису станів іммобілізації, постільного режиму, перебування в малих замкнутих приміщеннях). Однак значення цих термінів не завжди збігається, тому що гіпокінезія означає обмеження просторових характеристик руху, не обов’язково пов’язаних зі зменшенням м’язових зусиль. Доцільність розмежування понять Г. та гіпокінезії зумовлена і різними формами прояву відповідних реакцій організму. Зменшення м’язових зусиль при Г. призводить до розвитку в організмі функціональних і морфологічних змін, різновиду адаптаційних змін (адаптація до знижених навантажень), що виражаються переважно в явищах детренованості та «атрофії від бездіяльності». До найбільш специфічних з них можна віднести: зменшення енергообміну і потреби в їжі; розвиток детренованості серцево-судинної системи, зокрема міокарда; дистрофію м’язової тканини; від’ємний азотистий баланс; перебудову жирового обміну з тенденцією до збільшення в масі тіла частки жирового компонента; атеросклеротичні процеси та демінералізацію кісткової тканини. У результаті цього змінюється загальна реактивність організму, знижується його опірність до інфекцій, розвивається астенізація, знижується фізична працездатність та стійкість до стресових впливів, ортостатична стійкість тощо.

Лікувальні та профілактичні заходи при Г. досить різноманітні. Основне значення серед них належить фізичним тренуванням. Їх характер змінюється залежно від конкретних умов виникнення Г. (гігієнічна зарядка, виробнича гімнастика, оздоровча та лікувальна фізкультура тощо). Компенсація дефіциту навантаження в стані невагомості досягається вправами на спеціальних тренажерах, а також використанням костюмів для постійного носіння з гумовими амортизаторами, що створюють статичне навантаження в напрямку поздовжньої осі тіла. Допоміжними способами профілактики можуть бути: електростимуляція м’язів, застосування гормональних препаратів, а також додавання до раціону калію, кальцію, фосфатів та вітамінів, втрати яких при Г. зростають. У випадках, коли Г. поєднується зі зниженням гідростатичного тиску крові, рекомендуються різні способи спеціального тренування, спрямовані на нормалізацію діяльності серцево-судинної системи і водно-сольового обміну (вакуумні камери для нижньої половини тіла, оклюзивні манжети на кінцівки, обертання на центрифузі малого радіуса тощо). Відновлення зменшеного об’єму крові можна досягнути за допомогою ЛП (зокрема вазопресину). Для підтримання ортостатичної стійкості у реадаптаційний період застосовують костюми, що забезпечують надмірний тиск на нижню половину тіла і таким чином запобігають надмірному депонуванню крові.

Ачилов А.А. Святая истина в кардиологии. — М., 2002; БМЭ. — Т. 5. — 1975; Гинзбург М. Как победить избыточный вес. — М., 2000; Скипетров В.П. Аэроионы и жизнь. — М., 2004.