ГІПОВІТАМІНОЗ

ГІПОВІТАМІНОЗ (лат. hypovitaminosis < грец. hypo — під, нижче + vitaminum) — патологічний стан, який розвивається внаслідок зменшення вмісту певного вітаміну (або вітамінів) в організмі. Вітамінна недостатність супроводжується розладами біохімічних та фізіологічних процесів і виникненням специфічної патології. Основні причини Г.: 1) зменшення надходження певного вітаміну в організм у складі продуктів харчування — екзогенні Г.; 2) порушення засвоєння певних вітамінів клітинами організму (внаслідок розладів їх всмоктування у травному тракті або нездатності біохімічних систем організму включати вітамін в обмінні процеси, зокрема внаслідок наявності їх структурних конкурентів — антивітамінів) — ендогенні Г.; 3) збільшене виведення вітаміну з організму або підвищена його утилізація в біохімічних та фізіологічних процесах (в період годування грудьми, вагітності, виснажливій фізичній праці, екстремальних температурних умовах, тяжких інфекційних хворобах тощо).

На сьогодні склалося розуміння ензимовітамінної недостатності як коферментної недостатності. Після з’ясування факту наявності мікроелементів у структурі багатьох вітамінзалежних коферментів стало зрозуміло, що симптоми вітамінної недостатності залежать від неефективності усього комплексу апофермент — активований вітамін-іон, а не просто від недостатності коферменту. При Г. часто відзначають дефіцит комплексу апофермент — вітамін — мінеральний компонент. Крім того, встановлена важливість взаємодії самих вітамінів, напр. фолієвої кислоти, та вітамінів — метильних донаторів. Синергістами є вітаміни-антиоксиданти, напр. Е та А. Внаслідок подібної взаємодії кількох вітамінів та мікроелементів в одному метаболічному ланцюзі (напр. вітамінів В1, В2, РР, В15 та феруму і купруму при здійсненні біологічного окиснення) однакові симптоми Г. можуть «перекриватися» у клінічній картині різних захворювань. Так, ураження високоаеробних епітеліальних клітин шкіри та слизової оболонки рота, глотки і стравоходу у вигляді дерматиту, зміна структури волосся та нігтів, глосит, хейліт, езофагіт тощо — клінічні прояви недостатності кількох вітамінів та дефіциту мікроелементів, які беруть участь у біологічному окисненні.

Завдяки успіхам у розумінні взаємодії незамінних факторів харчування та природи Г. вітамінологи перейшли від терапії моновітамінами до застосування полівітамінів та коферментних форм вітамінів (напр. кокарбоксилази, рибофлавін-мононуклеотиду, флавінату, піридоксальфосфату тощо) та вітаміно- мінеральних комплексів.

Губський Ю.І. Біологічна хімія. — К.–Тернопіль, 2000; Зайчик А.Ш., Чурилов Л.П. Основы общей патологии. Ч. 2. Основы патохимии. — СПб., 2000.