АПТЕКАРСЬКИЙ ПРИКАЗ

АПТЕКАРСЬКИЙ ПРИКАЗ — вища адміністративна установа в Росії ХVI–XVII ст., яка відала питаннями медицини та аптечної справи. За часів Івана ІV (Грозного) називалася Аптекарською палатою (запроваджена указом 1581 р., за іншими даними — 1547 р.). Під час царювання Бориса Годунова у 1594–1595 рр. Аптекарську палату було перейменовано в А.п. У період «смутних» часів та польсько-шведської інтервенції (початок ХVII ст.) А.п. припинив свою діяльність і знову відновив її у 1620 р. Завдання А.п. — спостереження за лікуванням царя та його родини, контроль за діяльністю іноземних лікарів, які працювали в Росії.

До середини ХVІІ ст. функції А.п. помітно розширилися: він організовував збір, закупівлю та переробку лікарських трав та інших видів лікарської сировини; мав у своєму розпорядженні сади і городи для вирощування ЛР; забезпечував лікарською та фармацевтичною допомогою російську армію; проводив судово-медичні експертизи; відповідав за підготовку лікарів та аптекарів; перевіряв знання іноземців, що приїздили працювати у Росію. У лабораторії А.п. виготовляли масла, спирт, деякі мінеральні та лікарські збори. У бібліотеці при А.п. були величезні зібрання спеціалізованої літератури. У віданні цього закладу перебували всі категорії медичних працівників того часу. Штат А.п. наприкінці ХVII ст. перевищував 100 осіб і включав такі категорії службовців: піддячі, тлумачі (для перекладу іноземної медичної літератури), лікарі, костоправи, аптекарі, аптекарські учні, алхімісти, дистилятори, травники та городники.

У 1707 р. (за іншими джерелами — з 1714 р.) А.п. перетворено на Канцелярію головної аптеки, а в 1721 р. — на Медичну канцелярію.

 Белицкий К.П. У истоков отечественной медицины. — К., 1956; Зархин И.Б. Очерки из истории отечественной фармации 18 — первой половины 19 в. — М., 1956; Соколовский М.К. Характер и значение деятельности аптекарского приказа. — СПб, 1904.