АНТИХОЛІНЕРГІЧНІ ПРЕПАРАТИ

АНТИХОЛІНЕРГІЧНІ ПРЕПАРАТИ (лат. praeparata antichohinergica < грец. anti — проти + cholinum + ergon — дія, вплив; син.: холінолітики, холіноблокатори) — ЛП, які послаблюють, запобігають або припиняють взаємодію ацетилхоліну з холінорецепторами. Блокуючи холінорецептори ці препарати виявляють дію, протилежну дії ацетилхоліну.

А.п. класифікуються залежно від типу холінорецепторів, які вони блокують: М-холіноблокатори; Н-холіноблокатори (міорелаксанти та гангліоблокатори).

М-холіноблокатори (М-холінолітики) — препарати, які зворотно вибірково блокують М-холінорецептори, розташовані на мембранах клітин внутрішніх органів і тканин біля закінчень постгангліонарних холінергічних волокон. Блокуючи М-холінорецептори, холіноблокатори запобігають взаємодії з ними ацетилхоліну та інших холіноміметиків і таким чином зменшують або усувають вплив парасимпатичної системи на внутрішні органи і залози. Типовим і найкраще вивченим представником цієї групи є атропін. Тому М-холіноблокатори називають ще атропіноподібними препаратами. Класифікуються за хімічною будовою на третинні (атропін, скополамін, платифілін, гоматропін та ін.) та четвертинні (метацин, пірензепін, іпратропій бромід та ін.) амонієві сполуки; за походженням — рослинного (атропін, гоматропін, скополамін, платифілін) та синтетичного (адифенін, метацин, пірензепін, іпратропій бромід, тропіуамід, бутил скополаміну бромід) походження. Крім того, багато ЛП у спектрі фармакологічних властивостей мають М-холіноблокувальну дію (антидепресант амітриптилін, протипаркінсонічний засіб тригексифенідил, анксиолітик амізил, протиаритмічний препарат хінідин та багато інших). Останніми роками у зв’язку з ідентифікацією підтипів М-холінорецепторів (М1–М5) почався пошук фармакологічних препаратів, які вибірково діють на різні підтипи М-холінорецепторів.

Гангліоблокаторипрепарати, які блокують Н-холінорецептори у гангліях вегетативної нервової системи. Внаслідок їх дії обмежується або усувається вплив ЦНС на внутрішні органи і одночасно гальмуються місцеві рефлекси, центром яких є ганглії. Дія гангліоблокаторів зумовлює «фармакологічну денервацію органів». На М-холінорецептори внутрішніх органів вони не діють. Класифікуються за хімічною будовою: четвертинні амонієві сполуки (гексаметонію бензосульфонат, азам атонію бромід, димеколіну йодид, трепірію йодид) та такі, що не містять четвертинного атому азоту (пемпідину тозилат, пахікарпіну гідройодид).

Міорелаксанти (курареподібні препарати) — препарати, які блокують Н-холінорецептори поперечносмугастих м’язів і викликають їх розслаблення. Родоначальником цієї групи вважають кураре — стрільну отруту південноамериканських індійців, яка складається з суміші екстрактів із декількох видів тропічних рослин (Strychnos, Chondodendron). Основною діючою речовиною кураре є алкалоїд тубокурарин, за принципом будови якого синтезовані курареподібні препарати.

За механізмом дії міорелаксанти поділяються на: 1) антидеполяризуючі (недеполяризуючі, пахікураре) — тубокурарину хлорид, піпекуронію бромід, меліктин, диплацин, векуронію бромід. Препарати цієї групи за типом конкурентного антагонізму з ацетилхоліном блокують Н-холінорецептори у постсинаптичній мембрані нервово-м’язового синапсу, внаслідок чого виключається деполяризація і блокується передача нервового імпульсу; 2) деполяризуючі (лептокураре) — суксаметонію йодид. Структурна подібність препаратів цієї групи до ацетилхоліну дозволяє вступати у природну взаємодію з Н-холінорецепторами, що спричиняє тривалу деполяризацію мембрани і таким чином порушує проведення збудження з нерва на м’язи; 3) змішаної дії — діоксоній. За тривалістю дії міорелаксанти поділяються на препарати: короткої (5–10 хв) — суксаметонію йодид; середньої (20–30 хв) — векуронію бромід; тривалої дії — тубокурарину хлорид.

Під впливом міорелаксантів відбувається тотальна релаксація скелетних м’язів. Спочатку розслаблюються м’язи шиї та обличчя, потім м’язи кінцівок, голосових зв’язок, тулуба, пізніше — міжреберні м’язи і діафрагма. Свідомість і чутливість не порушуються. Смерть настає від гіпоксії (механічної асфіксії). У терапевтичних дозах препарати не зумовлюють вираженої дії на ЦНС, серцево-судинну систему та обмін речовин.

Машковский М.Д. Лекарственные средства. — М., 2000. — Т. 1; Фармакологія / За ред. І.С. Чекмана. — К., 2001.