АНТИГІСТАМІННІ ПРЕПАРАТИ

АНТИГІСТАМІННІ ПРЕПАРАТИ (грец. anti- — проти + histos — тканина + лат. aminum — амін) — специфічна група протиалергічних ліків, фармакологічним ефектом яких є блокада Н-рецепторів (Н походить від Histamine). Існує декілька типів гістамінових рецепторів: Н1, Н2 та Н3.

Н1-рецептори розташовані в непосмугованих (гладких) м’язах бронхів, кишечнику, артерій, вен, капілярів, серця в нейронах ЦНС. Н2-рецептори розташовані в парієтальних клітинах слизової оболонки шлунка, непосмугованих м’язах артерій, у нейронах ЦНС, серці, міометрії, тучних клітинах, базофільних і нейтрофільних лейкоцитах, Т-лімфоцитах, у жировій тканині. Н3-рецептори знаходяться в нейронах ЦНС, серцево-судинній системі, ШКТ, верхніх дихальних шляхах.

А.п., які блокують Н1-рецептори (Н1-гістаміноблокатори), тим самим усувають або зменшують такі види дії гістаміну (див. Гістамін), як підвищення тонусу непосмугованих м’язів бронхів, кишечнику, матки; зниження АТ (частково); підвищення проникності капілярів із розвитком набряку; гіперемію та свербіж при інтрадермальному введенні гістаміну або при вивільненні в шкірі ендогенного гістаміну. Зазначені ефекти викликані в основному алергічними реакціями негайного типу, які супроводжуються явищами гострої ексудації: алергічний риніт (див. Алергія, Анафілаксія), кропив’янка, ангіоневротичний набряк, укуси комах, алергічні реакції на ЛП, алергія на продукти харчування, сироваткова хвороба, дерматози, пара(псевдо)алергічні реакції.

Сьогодні на ринку присутні три покоління ЛП цієї групи. і покоління А.п. (40-ві роки XX ст.) — неселективні блокатори гістамінових рецепторів, дія триває протягом 4–8 год (дифенгідрамін (димедрол), прометазин (дипразин, піпольфен), хлоропірамін (супрастин), мебгідролін (діазолін), клемастин (тавегіл), секвіфенадин (фенкарол), ципрофентадин (перитол), кетотифен (задітен); диметинден і клемастин — до 12, мебгідролін — до 24 год). Вони блокують м-холінорецептори в периферичних тканинах, що призводить до зниження секреції екзокринних залоз, підвищення в’язкості секрету, у т.ч. бронхіального, сухості слизових оболонок ротової порожнини, зниження моторики ШКТ і тонусу сечовивідних шляхів, порушення акомодації, підвищення внутрішньоочного тиску та ЧСС. Можливий розвиток протиблювотної та протипаркінсонічної дії, а деякі А.п. виявляють антидофамінову, протикашльову та анксіолітичну дію. Небажані ефекти з боку ШКТ можуть проявлятися нудотою, блюванням, діареєю, зниженням або підвищенням апетиту. Частота побічних ре акцій знижується при вживанні А.п. з їжею. Вони проникають крізь гематоенцефалічний бар’єр і блокують Н1-рецептори ЦНС, що проявляється седативним ефектом, сонливістю, зниженням психомоторної активності, підвищенням апетиту, відчуттям млявості, порушенням координації рухів, зниженням здатності до навчання та концентрації уваги. Найбільш часто седацію викликають препарати групи дифенгідраміну (димедрол). Седативний ефект посилюється під впливом алкоголю та інших речовин, що пригнічують ЦНС: транквілізаторів, нейролептиків, седативних і деяких інших ЛП. Часто можливе запаморочення, дзвін у вухах, апатія, втома, зниження гостроти зору, диплопія, нервозність, безсоння, тремор. При тривалому застосуванні А.п. знижується їх ефективність (звикання). А.п. і покоління не рекомендується призначати в перші 3 міс вагітності, хворим із глаукомою, доброякісною гіперплазією передміхурової залози, бронхіальною астмою, а також пацієнтам похилого віку. Суттєвим недоліком є призначення цих препаратів декілька разів на добу.

А.п. ІІ покоління (80-ті рр. ХХ ст.) — терфенадин (трексил), астемізол (гісманол), лоратадин (клоритин), астемізол, акрівастин, цетиризін, ебастин — відрізняються відсутністю седативного ефекту, впливу на холінові та серотонінові рецептори, взаємодії з алкоголем і психотропними ЛП, звикання при тривалому застосуванні, а також високою спорідненістю з Н1-рецепторами. Зв’язування з рецепторами — тривале та неконкурентне. Ці препарати призначаються 1–2 рази на добу. Однак терфенадин і астемізол мають суттєвий побічний ефект — вплив на серцево-судинну систему (шлуночкові аритмії з подовженням інтервалу Q–T на ЕКГ, тахікардія, що розвивається внаслідок блокування калієвих каналів, що контролюють реполяризацію мембран міокарда). Усі А.п. ІІ покоління (за винятком цетиризину та акривастину) є проліками, дія яких зумовлена активними метаболітами, що утворюються в печінці за допомогою ізоферменту CYP 3А4 системи цитохрому Р450. Їх не слід вживати з ЛП, які метаболізуються тими ж ферментними системами: антибіотиками групи макролідів (еритроміцин, кларитроміцин, олеандоміцин, азитроміцин), протигрибковими препаратами (кетоконазол, ітраконазол), блокатором Н2-рецепторів циметидином, деякими антиаритмічними препаратами (хінідином, прокаїнамідом, дизопірамідом), антидепресантами (флуоксетином, сертраліном і параксетином), а також при порушенні функції печінки, що може призвести до появи кардіотоксичного ефекту (для терфенадину та астемізолу).

А.п. ІІІ покоління є активними метаболітами препаратів ІІ покоління (фексофенадин — активний метаболіт терфенадину, норастемізол — астемізолу, дезлоратадин — лоратадину), забезпечують підвищений рівень профілю безпеки. Вони гальмують медіатори системного алергічного запалення, включаючи цитокіни та хемокіни, та зменшують експресію молекул адгезії, пригнічують хемотаксис, активацію еозинофільних гранулоцитів і утворення супероксидного радикала; знижують гіперреактивність бронхів. Застосування А.п. ІІІ покоління найбільш раціональне при проведенні тривалої терапії алергічних захворювань (цілорічний алергічний риніт, сезонний алергічний риніт або ринокон’юнктивіт із тривалістю загострень більше 2 тиж, хронічна кропив’янка, атопічний та алергічний контактний дерматити). Блокатори Н2-рецепторів (циметидин, ранітидин, фамотидин, нізатидин) є конкурентними антагоністами гістаміну. З хімічної точки зору їх можна розглядати як похідні гістаміну. Н2-рецептори зв’язані з аденілатциклазою. Це проявляється в тому, що при збудженні гістаміном Н2-рецепторів відбувається збільшення внутрішньоклітинної цАМФ, при цьому підвищується секреторна активність парієтальних клітин слизової оболонки шлунка. Крім того, при стимуляції гістаміном Н2-рецепторів підвищується ЧСС, у серці відзначають позитивний інотропний ефект; у непосмугованих м’язах артеріальних судин спостерігається зниження тонусу; в тучних клітинах та базофільних лейкоцитах — пригнічення дегрануляції; в нейтрофільних лейкоцитах — зниження хемотаксису, пригнічення вивільнення лізосомальних ферментів; у Т-лімфоцитах — зниження цитотоксичної активності, продукції фактора, який пригнічує міграцію макрофагів; у жировій тканині — збільшення вивільнення жирних кислот. Діючи на Н2-рецептори парієтальних клітин, вони зменшують секрецію кислоти хлороводневої. Меншою мірою пригнічують секрецію пепсину і гастромукопротеїду (внутрішнього фактора Касла). Ці препарати мають низьку ліпофільність, тому погано долають гематоенцефалічний бар’єр. Застосовують блокатори Н2-рецепторів як антисекреторні препарати при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки та шлунка, гіпергастринемії, пептичному (рефлюкс) езофагіті, ерозивному гастриті, дуоденіті. На відміну від ранітидину, фамотидин і нізатидин активніші, діють триваліше (призначають 1 раз на добу) та дають менше побічних ефектів.

Н3-рецептори спочатку були знайдені на гістамінергічних нейронах ЦНС у вигляді пресинаптичних рецепторів, які регулюють утворення та вивільнення гістаміну. Н3-рецептори як мішень фармакологічного впливу, сьогодні мають менше значення. Гістаміновмісні нейрони в основному локалізуються в задньому гіпоталамусі. Крім пригнічувального впливу на вивільнення гістаміну, пресинаптичні Н3-рецептори беруть участь у регуляції продукції деяких інших медіаторів/модуляторів (ацетилхоліну, ГАМК, дофаміну, глутаміну, серотоніну, норадреналіну), таким чином, вони функціонують і як гетерорецептори. Крім ЦНС, Н3-рецептори є в ШКТ (їх стимуляція пригнічує секрецію хлороводневої кислоти шлунка; вони беруть участь у гастропротекторній дії), у серцево-судинній системі (активація пресинаптичних Н3-рецепторів пригнічує адренергічний вплив), у верхніх дихальних шляхах (протизапальний ефект). До блокаторів Н3-рецепторів належать ципроксифан, клобенпропіт, тіоперамід, клозапін.

Антигістамінні засоби: проблема вибору // Еженедельник АПТЕКА — 2001 — № 32; Антигистаминные средства: этапы развития // Фармацевтический вестник — 2005 — № 17; Взаимодействие лекарств и эффективность фармакотерапии / Под ред. И.М. Перцева. — Х., 2002; Трофимов М. Современные антигистаминные средства: три ступени к победе над аллергией // Провизор — 2004 — № 9; Фармакологія / За ред. І.С. Чекмана. — К., 2001; Харкевич Д.А. Фармакология. — М., 2005.