АНГІОТЕНЗИН

АНГІОТЕНЗИН (грец. angeion — судина + лат. tensio — напруга) — біологічно активний олігопептид, що підвищує АТ; в організмі утворюється з α2-глобуліну крові під впливом реніну. При дефіциті натрію в організмі та зменшенні кровопостачання нирок у кров виділяється ренін, який утворюється в юкстагломерулярному апараті. Як протеїназа він діє на α2-глобулін крові (гіпертензиноген), відщеплюючи декапептид під назвою А.I. Під впливом конвертази (АПФ) від молекули фізіологічно неактивного А.I відщеплюються дві амінокислоти (гістидин і лейцин) і утворюється октапептид — А.II, що має високу біологічну активність. Значна частина цих перетворень відбувається під час проходження крові через легені. А. швидко руйнується ангіотензиназами (зокрема амінопептидазою) шляхом відщеплення амінокислот з боку N-кінця молекули пептиду. Час напіврозпаду А. — 1–2 хв. Ангіотензинази виявлені в багатьох тканинах, однак найбільш значна їхня кількість міститься в еритроцитах. Крім того, існує механізм захоплення А. органними судинами. Ці взаємодіючі між собою БАР утворюють ренін-ангіотензинову систему, яка бере участь у регулюванні водно-сольового обміну і кровообігу.

А. розчинний у воді, у крижаній оцтовій кислоті та етиленгліколі, але погано розчиняється в етиловому спирті і не розчиняється в ефірі, хлороформі; руйнується в лужному середовищі та у біологічних рідинах, які містять ангіотензинази; виявляє слабку імунологічну активність. За силою вазоконстрикторної дії А. значно перевершує норадреналін і, на відміну від останнього, не викликає викиду крові з депо. Це пояснюється наявністю чутливих до А. рецепторів тільки у прекапілярних артеріолах, розташованих в організмі нерівномірно. Тому дія А. на різні судини неоднакова. Системний пресорний ефект супроводжується зменшенням кровотоку в нирках, кишечнику і шкірі та збільшенням його в мозку, серці і надниркових залозах. Посилення роботи серця є вторинним результатом зміни гемодинаміки, однак у дослідах на папілярному м’язі виявлена незначна пряма посилююча дія А.II на роботу серця. Високі дози А.II можуть викликати звуження судин серця і мозку. А.II діє на серцево-судинну систему й опосередковано через ЦНС та ендокринні залози, підвищуючи секрецію адреналіну і норадреналіну наднирковими залозами, підсилюючи вазоконстрикторні симпатичні ефекти і реакції на екзогенний норадреналін. Дія А.II на м’язи кишечнику зменшується в результаті блокади холінергічних механізмів атропіном і підсилюється інгібіторами холінестерази. Основні серцево-судинні реакції на А.II виникають у результаті його прямої дії на гладкі м’язи судин. Пресорна дія А.II зберігається після блокади α- і β-адренорецепторів, після перерізання блукаючих нервів, денервації каротидного синусу, хоча величина реакцій може трохи змінюватися. Вплив нервової системи на утворення А. у крові може здійснюватися через коливання АТ, тонусу судин нирок і, можливо, у результаті прямих нервових впливів на секрецію реніну. Адренергічні нерви закінчуються поблизу клітин юкстагломерулярного апарату. Фізіологічні функції А.II в організмі: 1) підтримка тиску крові на нормальному рівні, незважаючи на перепади в надходженні натрію в організм; 2) запобігання різкому зниженню АТ; 3) регулювання складу позаклітинної рідини, особливо іонів натрію і калію. А.II активує біосинтез альдостерону в надниркових залозах та, в свою чергу — зворотне всмоктування іонів натрію в нирках і призводить до їх затримки в організмі. А.II підвищує продукування вазопресину (антидіуретичного гормону), що сприяє збереженню води в організмі, оскільки він впливає на процеси реабсорбції води в нирках. Одночасно А.II зумовлює виникнення відчуття спраги. А.II — важливий фактор, який сприяє підтримці гомеостазу організму в умовах втрати рідини, натрію, зниження АТ. Підвищення активності ренін-ангіотензинової системи впливає на патогенез окремих форм артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, серцевої недостатності, порушень мозкового кровообігу тощо. А.II також сприяє підвищенню тонусу симпатичного відділу вегетативної нервової системи, гіпертрофії міокарда, ремоделюванню стінки судин. У фармакотерапії наведених серцево-судинних захворювань велике значення має пригнічення впливу А.II на органи-мішені, що досягається застосуванням блокаторів β-адренорецепторів (інгібують вивільнення реніну в нирках і, відповідно, утворення проміжного продукту — А.I), використанням інгібіторів АПФ (каптоприлу, еналаприлу, лізиноприлу, периндоприлу, моексиприлу та ін.), блокаторів рецепторів до А.II (лозартану, валсартану). Крім того, препарат А.II (ангіотензинамід) застосовують як антигіпотензивний ЛП.

Ангєльскі С., Домінічак М.Г., Якубовські З. Клінічна біохімія. — Сопот, 1998; БМЭ. — М., 1975. — Т. 1; Фізіологія з основами анатомії людини / За ред. проф. Л.М. Малоштан. — Х., 2003.