АНАНАС ЗВИЧАЙНИЙ

АНАНАС ЗВИЧАЙНИЙ — Ananas comosus (L.) Merr. (Bromelіa ananas L., Bromelіa comosa L, Ananas satіvus Schult. f., Ananassa satіva Lіndl.) трав’яниста рослина родини бромелієвих — Bromelіaceae. Походить з Північної Америки. До кінця XVІ ст. культура А. поширилася в більшості тропічних і субтропічних країн обох півкуль. У Європу рослину завезено близько 1650 р. для вирощування в оранжереях. Відносно швидке поширення культури А.з. пояснюється не тільки високими смаковими якостями суплідь, але й легкістю його розмноження за допомогою крон на верхівках суплідь, що швидко вкорінюються. Плантації на Гавайських островах поставляють близько 30% всієї світової продукції. Культурна форма А.з. — багаторічна рослина з розеткою м’ясистих списоподібних, вигнутих листків із шипиками по краях. На 3-й рік з розетки листків виростає стебло із фіолетовими квітками на верхівці. Окремі соковиті ягоди А.з. з’єднуються з утворенням жовтого або жовто-червонуватого супліддя. Головна вісь супліддя продовжує ріст і нагорі розвивається невелика розетка листків (корона). Харчова та фармацевтична промисловість використовує зрілі або ще зелені плоди й стебло, а також сік ананаса — Succus ananas. Плоди і стебло містять протеолітичний фермент бромелаїн, що гідролізує тваринні білки (м’яса, яєць, сиру) і нормалізує їхнє порушене засвоєння. Високий вміст бромелаїну запобігає розвитку комах, личинки яких перетравлюються раніше дозрівання насінь. Плоди також містять полісахариди, цукри, невелику кількість ефірної олії, вітамін С, каротиноїди.

Бромелаїн одержують із соку стебел А. omosus і A. bracteatus фракційним осадженням ацетоном. Фермент розчиняється у воді, практично не розчиняється в етанолі, хлороформі, ефірі; характеризується високою термостабільністю; оптимум дії спостерігається при рН 6,0–7,0. Як папаїн і фіцин (ферменти інших тропічних рослин — Carica papaya і видів роду Ficus) належить до гідролаз, які каталізують гідроліз поліпептидів, амідів й складних ефірів, особливо зв’язків основних амінокислот, гліцину або лейцину при серині, з утворенням пептидів низької мол. м. Папаїн і бромелаїн застосовують здебільшого у харчовій промисловості для зм’якшення жорсткого м’яса. Шматки м’яса занурюють у розчин ферментного препарату або роблять ін’єкцію у тканини за 5–10 хв до забою. Ферменти поширюються по судинній системі у всі частини тіла тварини. Вони гідролізують м’язові білки, колаген та еластин. Гідроліз зростає при температурі понад 40 °С, тобто при термообробці. Гідролітична дія фіцину на м’язи при низьких температурах сильніша, крім того, він добре розщеплює денатурований колаген й нативний еластин. Бромелаїн і фіцин не мають поширення у промислових виробництвах внаслідок дефіциту сировини, малого виходу й високої собівартості. Свіжі й сушені плоди їстівні, з них готують порошок і екстракти, але кращий спосіб вживання — з’їсти плід А.з. свіжим або випити сік для покращення травлення. При консервації бромелаїн руйнується. Незрілі плоди підвищують апетит і ефективні при порушеннях травлення. Зрілі плоди знижують кислотність шлункового соку; при їхньому використанні в їжу знижується метеоризм. БАР А. знижують агрегацію тромбоцитів; завдяки протизапальним властивостям їх рекомендують при лікуванні посттравматичних або післяопераційних набряків. Препарати бромелаїну використовують для зменшення маси тіла завдяки розщепленню білків; відомості щодо впливу на ліпідний обмін відсутні. Внутрішньо застосовують порошок плодів або сухий екстракт у желатинових капсулах, але краще використовувати фармацевтичні препарати чистого бромелаїну з відомим дозуванням ферменту. Плоди й сік А. зазвичай переносяться добре. Однак їх не варто вживати дітям віком до 6 років, у яких бромелаїн може викликати подразнення слизової оболонки кишечнику. Можлива індивідуальна чутливість до бромелаїну, при якій виникають біль у шлунку, діарея та алергічні реакції.

 Энциклопедический словарь лекарственных растений и препаратов животного происхождения / Под ред Г.П. Яковлева. — СПб, 2002; Энциклопедия лекарственных растений. — 2003; Машковский М.Д. Лекарственные средства. — М., 2005.