АЛКОГОЛІЗМ

АЛКОГОЛІЗМ (лат. alcoholismus < араб. al-kohоl — найтонший) — захворювання, зумовлене систематичним вживанням спиртних напоїв, що згубно впливає на здоров’я, поведінку у побуті, працездатність населення, шкодить добробуту та руйнує моральні засади суспільства. Поряд зі специфічною дією алкоголю в розвитку А. важливу роль відіграють три групи факторів: соціальні, психологічні, індивідуально-біологічні. Соціальні фактори: найбільш широко А. розповсюджений серед людей з низьким рівнем освіти, загальної культури, які не мають високої професійної кваліфікації. Психологічні фактори полягають у наявності в структурі преморбідної особи будь-якого дефекту, вади, що утруднює соціальну адаптацію. Цей дефект може бути наслідком недорозвинення особи, захворювання, яке руйнує психіку, або уродженої аномалії характеру. Існує 4 типи осіб, які мають схильність до розвитку А.: особи із завищеною самооцінкою, агресивні, асоціальні, жорстокі, у яких легко спровокувати почуття ненависті; непристосовані, безпомічні, схильні до невротичних реакцій; дивні, з рисами депресивності та параноїдальності. Індивідуально-біологічні фактори пов’язані головним чином з порушенням обміну речовин, особливостями вищої нервової діяльності людини, з її темпераментом та фізіологічними характеристиками.

А. є складною медико-соціальною та правовою проблемою; існує чимало його класифікацій, зокрема клінічна, психологічна, соціальна, юридична тощо. В основі всіх класифікацій і понять А. лежать три обов’язкові ознаки: алкогольна залежність з відповідними змінами в нервовій системі; хронічний характер захворювання; алкогольна причинність захворювання. Індивідуальний ризик шкідливого впливу алкогольних напоїв зумовлюється інтенсивністю та ступенем їх дії на організм і поведінку людини.

Біохімічні аспекти дії алкоголю на організм. У нормальних фізіологічних умовах в організмі людини визначається до 0,2% етилового спирту. При введенні алкоголю ззовні приблизно 95% його утилізується, а залишки в незмінному вигляді виділяються з сечею, через потові залози, з повітрям, що видихається, молоком матері. Окиснення етанолу відбувається головним чином у печінці і перетворюється на ацетальдегід, оцтову кислоту, розщеплюючись на вуглекислий газ та воду.

Alcoholismus.ai

Ацетальдегід є високоактивною та надзвичайно токсичною речовиною, яка підвищує дію етанолу в 5–10 разів. Гострі отруєння етиловим спиртом посідають перше місце (60%) серед смертельних отруєнь, які досліджуються в судово-токсикологічному порядку. Розрізняють експертизу алкогольного сп’яніння, яка проводиться наркологами при обстеженні живих осіб, і експертизу алкогольної інтоксикації, яку проводять судово-медичні експерти при дослідженні трупів.

Для визначення ступеня вираженості алкогольної інтоксикації користуються спеціальною схемою:

Концентрація алкоголю в крові, г/л Ступінь інтоксикації
<0,3 Відсутність впливу алкоголю
0,3–0,5 Незначний вплив алкоголю
0,5–1,5 Легке сп’яніння
1,5–2,5 Сп’яніння середнього ступеня
2,5–3 Сильне сп’яніння
3–5 Тяжке отруєння; може настати смерть
5–6,0 Смертельне отруєння

Діагностика смертельного отруєння алкоголем має базуватися на всебічній оцінці всіх даних, перш за все на результатах судово-токсикологічного дослідження. Великого значення набуває правильне вилучення з трупа біологічних об’єктів, своєчасна доставка їх у лабораторію і кваліфіковане проведення аналізу. Для судово-токсикологічного дослідження необхідно брати кров і сечу.

Боротьба з А. передбачає систему медичної, соціальної, психологічної допомоги (санітарно-освітня робота, підвищення рівня медичної допомоги, психотерапевтична і психологічна допомога, вдосконалення лікувальної бази тощо). Протиалкогольні заходи слід розглядати як один із центральних напрямків антинаркологічної діяльності, оскільки алкогольний та інші одурманювальні впливи на організм людини дедалі частіше носять взаємозамінний або взаємодоповнювальний характер.

Лікування А. переслідує одночасно дві мети: усунення патологічної пристрасті до етанолу (психічної залежності від алкоголю) і абстинентного синдрому (див. Абстиненція).

 Бабаян Э.А., Гонопольский М.Х. Наркология. — М., 1987; БМЭ. — М., 1974. — Т. 1; Марчук А.І. Судова медицина. — К., 1997; ММЭ. — М., 1991. — Т. 1.