АКТИНІДІЯ

АКТИНIДІЯ, Actinidia Lindl. — рід ліан родини актинідієвих (Actinidiaceae Hutch.). Відомо близько 35 видів, розповсюджених у Східній Азії. У СНД, у лісах Далекого Сходу, ростуть 5 диких видів. Культивують переважно А. коломікту — А. kolomikta (Maxim.) Maxim. (від грец. aktis, aktinos — промінь + kolomikta — місцева назва рослини); рос. назви: актинидия коломикта, «изюм», ползун, амурский крыжовник.

Дерев’яниста дводомна витка ліана зі стовбуром 2–5 см у діаметрі, підіймається по деревах на висоту до 10–15 м або стелиться по землі. Пагони червоно-коричневі з овальними жовтуватими сочевичками. Бруньки сховані в листкових рубцях. Листки чергові цілісні овальні або еліптичні довжиною 8–10 см і шириною, 5–8 см із серцевидною основою, іноді витягнуті у вістря, гостропилчасті матові опушені, зелені або строкаті. Квітки правильні, пониклі, ароматні 1–1,5 см у діаметрі, білі, жовті або рожеві; тичинкові мають 2–5-квіткових щіткоподібних суцвіть, зрідка поодинокі, маточкові (або двостатеві) — поодинокі. Плід — багатогніздова ягода зеленого кольору еліптичної форми з сухою чашечкою до 2 см завд. і 1 см у діаметрі, на обох кінцях тупа з 12 поздовжніми темними смугами, соковитим ароматним м’якушем і численним темно-брунатним насінням. Цвіте у червні — липні, плодоносить у серпні — вересні. Достигання плодів неодночасне, тому вони осипаються. В Україні культивують як декоративну і плодову рослину. В умовах культури з однієї ліани збирають 3–10 кг плодів. Переробляють їх переважно свіжими, але вони добре зберігаються в замороженому або висушеному вигляді.

Плоди А.к. містять вуглеводи: цукри (до 38,6%), у т.ч. глюкоза, фруктоза, сахароза; крохмаль — 25%, пектин — 0,79%; вітаміни: аскорбінова кислота (вітамін С) — до 1400 мг%, каротиноїди — β-каротин; токофероли (вітамін Е); лимонну кислоту; фенолкарбонові кислоти та їх похідні: кавову, хінну, хлорогенову; флавоноїди; дубильні речовини — 0,75–0,83%; пігменти; азотвмісні сполуки; жирну олію (у насінні); макро- і мікроелементи: K, Ca, Fe, Mg, Mn, Cu, Zn, Al, J.

У листі є вуглеводи: глюкоза, фруктоза; вітаміни, зокрема аскорбінова кислота; фенолкарбонові кислоти та їх похідні: кавова, n-кумарова; лейкоантоціанідини: лейкоціанідин, лейкодельфінідин; флавоноли: кверцетин, кемпферол, кемпферол-7-О-рамнозид, кемпферол-3-О-рутинозидо-7-О-рамнозид; сапоніни; алкалоїди; стероїди: b-ситостерин, даукостерин; макро- і мікроелементи. У корі виявлено карденоліди, у коренях — алкалоїди (0,03%).

Плоди їстівні у свіжому й переробленому вигляді, до того ж аскорбінова кислота завдяки лейкоантоціанідинам добре зберігається при консервуванні плодів протягом тривалого часу. Використовують плоди в народній медицині як протицинготну, антигельмінтну, кровоспинну, тонізуючу, відхаркувальну і болезаспокійливу ЛРС, при порушенні обміну речовин, туберкульозі легень, бронхіальний астмі, коклюші, карієсі зубів, хворобах ШКТ. Настойку застосовують при стенокардії. Перганосна та кормова культура.

Нарівні з плодами А.к. в Україні використовують плоди А. гострої — A. arguta (Siebold et Zucc.) Planch. ex Mig. Цукрів і вітаміну С плоди А.г. містять менше, але вони одночасно достигають, мають аромат ананасу і за урожайністю переважають інші види (30–50 кг з ліани). А. полігамну — A. polygamma (Siebold et Zucc.) Mig. в Україні культивують як декоративну рослину, її недостиглі плоди гіркі й стають їстівними лише після перших приморозків. На відміну від інших видів, у плодах А.п. містяться іридоїди та алкалоїди, а каротиноїдів більше, ніж у плодах шипшини. У науковій медицині Японії для посилення серцевої діяльності застосовують екстракт плодів і коренів А.п. Полігамол, що має загальнозміцнювальну і сечогінну дію. Сік плодів А.п. діє на кішок подібно до валеріани.

БСЭ. — М., 1969. — Т. 1; Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1990; Петрова В.П. Биохимия дикорастущих плодово-ягодных растений. — К., 1986; Растительные ресурсы России и сопредельных государств: Ч. I. — Семейства Lycopodiaceae — Ephedraceae. Ч. II. — Дополнения к 1–7-му томам. — СПб, 1996; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использование; Семейства Paeoniaceae — Thymelаеaceae. — Л., 1985.