АДРЕНОРЕЦЕПТОРИ

АДРЕНОРЕЦEПТОРИ (лат. adrenalinum — адреналін + receptor — той, що сприймає) — активні угруповання макромолекул клітинних мембран, з якими взаємодіють норадреналін, адреналін і численні ЛП (адреноміметики та блокатори адренорецепторів). А. забезпечують передачу збудження в адренергічних синапсах (медіатором є норадреналін) і рецепцію циркулюючого в крові гормону мозкового шару надниркових залоз — адреналіну. Адренергічні синапси розташовані в ЦНС (у головному й спинному мозку), а також у різних внутрішніх органах у ділянці закінчень постгангліонарних волокон симпатичної нервової системи. Після взаємодії норадреналіну з А. медіатор піддається зворотному захопленню пресинаптичною мембраною (75–80% норадреналіну, що знаходиться в синаптичній щілині) і депонується у везикулах. Крім того, норадреналін піддається екстранейрональному захопленню (поглинається клітинами ефекторних тканин і метаболізується за допомогою ферментів КОМТ — катехол-О-метилтрансферази і МАО — моноаміноксидази). В адренергічних нервових закінченнях фермент МАО забезпечує окисне дезамінування норадреналіну.

Є широкі можливості для диференційованої регуляції функції різних органів і систем за допомогою збудження чи блокади А. (див. Адренергічні препарати, Антиадренергічні препарати). Це зумовлено різнорідністю і неоднаковою чутливістю А. до хімічних сполук. Цей факт установив R.P. Ahlquist (1948, 1966), який вперше запропонував виділення α-А. і β-А. З сучасних позицій α-А. підрозділяють на α1- і α2-А. α1-А. розташовані постсинаптично, збуджуються переважно норадреналіном. α2-А. локалізовані пре- і постсинаптично (рисунок).

Adrenoreceptory.eps

Рисунок. Спрямованість дії норадреналіну та адреналіну на пресинаптичні, постсинаптичні і позасинаптичні адренорецептори (за Д.А. Харкевичем). «+» — стимулювальні впливи, «–» — пригнічувальні

Пресинаптичні α2-А. модулюють синаптичну передачу, забезпечуючи негативний зворотний зв’язок: збудження рецептора гальмує виділення норадреналіну. Постсинаптичні α2-А., очевидно, розташовуються за межами синапсу (точніша назва позасинаптичні або екстрасинаптичні) і збуджуються переважно циркулюючим у крові адреналіном. Обидва види α-рецепторів також неоднорідні, що має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Напр. у передміхуровій залозі переважають α-А. підтипу α. Їх найбільш вибірково блокує тамсулозин, розслабляючи гладкі м’язи шийки сечового міхура, передміхурової залози, простатичної частини уретри й полегшуючи відтік сечі при гіперплазії передміхурової залози. β-А. також розташовуються пре- і постсинаптично. Розрізняють постсинаптичні β1-А. (переважають у серці, іннервовані, збуджуються норадреналіном) і β2-А. (переважають у бронхах, судинах, матці, не іннервовані, реагують переважно на адреналін, що циркулює у крові). Є і пресинаптичні β2-А., які беруть участь у модуляції синаптичної передачі. Вони забезпечують позитивний зворотний зв’язок (стимуляція рецептора підсилює вивільнення медіатора). В останні роки у клітинах жирової тканини, іннервованих симпатичними волокнами, виявлено β3-А., які найбільше чутливі до норадреналіну. При їх збудженні підсилюються ліполіз і термогенез. Створюються перші агоністи цих рецепторів, перспективні для лікування ожиріння й цукрового діабету. β3-А. виявлені також у гладких м’язах ШКТ та міокарді, але їх фізіологічна роль і значення як мішені фармакологічного впливу ще не очевидні. А. є на мембранах тромбоцитів (α2-А. при збудженні підвищують їх агрегацію, у β2-А. — протилежна функція).

Стимуляція кожного типу постсинаптичних А. дає характерні ефекти (таблиця).

Таблиця. Основні ефекти збудження пост- і позасинаптичних адренорецепторів

α-Адренорецептори β-Адренорецептори
Звуження судин (особливо у шкірі, слизових оболонках, кишечнику, нирках), підвищення загального периферичного опору судин Розширення судин (особливо коронарних, судин скелетних м’язів, головного мозку), зниження загального периферичного опору судин
Скорочення радіального м’яза райдужної оболонки ока (мідріаз) Підвищення ЧСС і посилення серцевих скорочень, прискорення провідності серця
Зниження моторики і тонусу кишечнику Зниження моторики і тонусу кишечнику
Скорочення сфінктерів ШКТ Зниження тонусу бронхів
Скорочення матки Розслаблення матки
Підвищення ниркової екскреції натрію і води Зниження ниркової екскреції натрію і води
Скорочення капсули селезінки Підвищення ліполізу, глікогенолізу

Для збудження α-А. типове підвищення функції ефекторного органа (крім кишечнику, м’язи якого розслаблюються). Стимуляція β1-А. супроводжується підвищенням ЧСС і сили скорочень серця, автоматизму і полегшенням провідності. При стимуляції β2-А. функція ефектора, як правило, знижується. У більшості тканин є як α-, так і β-А., але розрізняється їх кількісне співвідношення. Цим визначаються особливості кінцевого результату підвищення симпатичного тонусу і дії препаратів, які впливають на ті чи інші А.

Будова А. вивчена недостатньо. β-А. за допомогою G-білків функціонально зв’язані з аденілатциклазою мембран ефекторних клітин, яка каталізує синтез цАМФ, і через систему цАМФ-залежних протеїнкіназ стимулюють внутрішньоклітинні біохімічні процеси. Пострецепторні α-адренергічні механізми зумовлені переважно підвищенням концентрації іонів кальцію і активацією метаболічних шляхів, у якій він бере участь. Щільність А. на мембрані та їх чутливість до дії агоністів мінливі. Напр., при безконтрольному застосуванні стимуляторів β2-А. у хворих на бронхіальну астму чутливість цих А. швидко знижується, виникає звикання. Це може призвести до загострення захворювання і розвитку астматичного статусу. Відновленню чутливості А. сприяють глюкокортикоїдні гормони. За аналогічним механізмом реалізується і протишокова дія глюкокортикоїдів.

Авакян О.М. Фармакологическая регуляция функции адренорецепторов. — М., 1988; Гришина Т.Р., Штрыголь С.Ю. Вегетотропные средства. — Иваново, 2003; Сергеев П.В., Шимановский Н.Л. Рецепторы физиологически активных веществ. — М., 1987; Харкевич Д.А. Фармакология. — М., 2001; Чекман И.С. Биохимическая фармакодинамика. — К., 1991; Ahlquist R.P. A study of the adrenergic receptors // Amer. J. Physiol. — 1948. — № 3; Ahlquist R.P. The adrenergic receptors // J. Pharm. Sci. — 1966. — № 4.