АДРЕНОРЕЦЕПТОРИ

АДРЕНОРЕЦEПТОРИ (лат. adrenalinum — адреналін + receptor — той, що сприймає) — активні угруповання макромолекул клітинних мембран, з якими взаємодіють норадреналін, адреналін і численні ЛП (адреноміметики та блокатори адренорецепторів). А. забезпечують передачу збудження в адренергічних синапсах (медіатором є норадреналін) і рецепцію циркулюючого в крові гормону мозкового шару надниркових залоз — адреналіну. Адренергічні синапси розташовані в ЦНС (у головному й спинному мозку), а також у різних внутрішніх органах у ділянці закінчень постгангліонарних волокон симпатичної нервової системи. Після взаємодії норадреналіну з А. медіатор піддається зворотному захопленню пресинаптичною мембраною (75–80% норадреналіну, що знаходиться в синаптичній щілині) і депонується у везикулах. Крім того, норадреналін піддається екстранейрональному захопленню (поглинається клітинами ефекторних тканин і метаболізується за допомогою ферментів КОМТ — катехол-О-метилтрансферази і МАО — моноаміноксидази). В адренергічних нервових закінченнях фермент МАО забезпечує окисне дезамінування норадреналіну.

Є широкі можливості для диференційованої регуляції функції різних органів і систем за допомогою збудження чи блокади А. (див. Адренергічні препарати, Антиадренергічні препарати). Це зумовлено різнорідністю і неоднаковою чутливістю А. до хімічних сполук. Цей факт установив R.P. Ahlquist (1948, 1966), який вперше запропонував виділення α-А. і β-А. З сучасних позицій α-А. підрозділяють на α₁— і α₂-А. α₁-А. розташовані постсинаптично, збуджуються переважно норадреналіном. α₂-А. локалізовані пре- і постсинаптично (рисунок).

Рисунок. Спрямованість дії норадреналіну та адреналіну на пресинаптичні, постсинаптичні і позасинаптичні адренорецептори (за Д.А. Харкевичем). «+» — стимулювальні впливи, «–» — пригнічувальні

Пресинаптичні α₂-А. модулюють синаптичну передачу, забезпечуючи негативний зворотний зв’язок: збудження рецептора гальмує виділення норадреналіну. Постсинаптичні α₂-А., очевидно, розташовуються за межами синапсу (точніша назва позасинаптичні або екстрасинаптичні) і збуджуються переважно циркулюючим у крові адреналіном. Обидва види α-рецепторів також неоднорідні, що має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Напр. у передміхуровій залозі переважають α-А. підтипу α_1А. Їх найбільш вибірково блокує тамсулозин, розслабляючи гладкі м’язи шийки сечового міхура, передміхурової залози, простатичної частини уретри й полегшуючи відтік сечі при гіперплазії передміхурової залози. β-А. також розташовуються пре- і постсинаптично. Розрізняють постсинаптичні β₁-А. (переважають у серці, іннервовані, збуджуються норадреналіном) і β₂-А. (переважають у бронхах, судинах, матці, не іннервовані, реагують переважно на адреналін, що циркулює у крові). Є і пресинаптичні β₂-А., які беруть участь у модуляції синаптичної передачі. Вони забезпечують позитивний зворотний зв’язок (стимуляція рецептора підсилює вивільнення медіатора). В останні роки у клітинах жирової тканини, іннервованих симпатичними волокнами, виявлено β₃-А., які найбільше чутливі до норадреналіну. При їх збудженні підсилюються ліполіз і термогенез. Створюються перші агоністи цих рецепторів, перспективні для лікування ожиріння й цукрового діабету. β₃-А. виявлені також у гладких м’язах ШКТ та міокарді, але їх фізіологічна роль і значення як мішені фармакологічного впливу ще не очевидні. А. є на мембранах тромбоцитів (α₂-А. при збудженні підвищують їх агрегацію, у β₂-А. — протилежна функція).

Стимуляція кожного типу постсинаптичних А. дає характерні ефекти (таблиця).

Таблиця. Основні ефекти збудження пост- і позасинаптичних адренорецепторів

Для збудження α-А. типове підвищення функції ефекторного органа (крім кишечнику, м’язи якого розслаблюються). Стимуляція β₁-А. супроводжується підвищенням ЧСС і сили скорочень серця, автоматизму і полегшенням провідності. При стимуляції β₂-А. функція ефектора, як правило, знижується. У більшості тканин є як α-, так і β-А., але розрізняється їх кількісне співвідношення. Цим визначаються особливості кінцевого результату підвищення симпатичного тонусу і дії препаратів, які впливають на ті чи інші А.

Будова А. вивчена недостатньо. β-А. за допомогою G-білків функціонально зв’язані з аденілатциклазою мембран ефекторних клітин, яка каталізує синтез цАМФ, і через систему цАМФ-залежних протеїнкіназ стимулюють внутрішньоклітинні біохімічні процеси. Пострецепторні α-адренергічні механізми зумовлені переважно підвищенням концентрації іонів кальцію і активацією метаболічних шляхів, у якій він бере участь. Щільність А. на мембрані та їх чутливість до дії агоністів мінливі. Напр., при безконтрольному застосуванні стимуляторів β₂-А. у хворих на бронхіальну астму чутливість цих А. швидко знижується, виникає звикання. Це може призвести до загострення захворювання і розвитку астматичного статусу. Відновленню чутливості А. сприяють глюкокортикоїдні гормони. За аналогічним механізмом реалізується і протишокова дія глюкокортикоїдів.

Авакян О.М. Фармакологическая регуляция функции адренорецепторов. — М., 1988; Гришина Т.Р., Штрыголь С.Ю. Вегетотропные средства. — Иваново, 2003; Сергеев П.В., Шимановский Н.Л. Рецепторы физиологически активных веществ. — М., 1987; Харкевич Д.А. Фармакология. — М., 2001; Чекман И.С. Биохимическая фармакодинамика. — К., 1991; Ahlquist R.P. A study of the adrenergic receptors // Amer. J. Physiol. — 1948. — № 3; Ahlquist R.P. The adrenergic receptors // J. Pharm. Sci. — 1966. — № 4.