АГЛЮТИНОГЕНИ КРОВІ

АГЛЮТИНОГЕНИ КРОВІ (лат. agglutinatio — склеювання) — корпускулярні антигени (див. Антигени), які дають із специфічною сироваткою (див. Сироватки) реакцію аглютинації (див. Аглютинація). Групові А.к. — це спадкові вроджені властивості крові, які не змінюються протягом усього життя людини. Існує >250 групових А.к., основна частина яких міститься в еритроцитах і частково — в лейкоцитах, тромбоцитах та інших клітинах тканин. А.к. об’єднані у групи або системи. Для еритроцитів відомо понад 15 таких систем. Як правило, у кожній групі — ≥2 антигени, які контролюються алельними генами (див. Алелі). Усі групові фактори здатні викликати утворення імунних антитіл при надходженні аглютиногенів в організм, який не має їх. Аглютиногени груп крові — це олігосахариди, які посідають певне місце на оболонці еритроцита. Антигенними детермінантами є кінцеві цукри олігосахаридів, які безпосередньо приєднані до білкових молекул або ліпідів клітинної оболонки, точніше, білки, які знаходяться в оболонці еритроцита і фрагменти яких розміщені на зовнішній поверхні клітини (рисунок).

Agglutinatio.ai

Рисунок. Антигени системи АВ0 на поверхні еритроцитів

Будова всіх антигенів на еритроцитах є генетично визначеною. Успадкування цього гена зумовлює синтез і включення в оболонку клітини відповідного антигену. Антигени можуть знаходитися і в розчинній формі у слині та інших рідинах організму. Характерною властивістю антигену є його імуногенність, що означає здатність до стимуляції продукції відповідних йому антитіл у людей і тварин, які не мають цього антигену. У стимуляції імунологічної відповіді істотну роль відіграють хімічна будова антигену, ступінь гетерогенності, кількість еритроцитів, уведених в організм, і кількість на них антигену, а також шлях його введення. Найважливішою системою антигенів еритроцитів є групова система АВ0, яка пов’язана з присутністю її антитіл у сироватці крові майже всіх осіб, які не мають відповідного антигену на поверхні еритроцитів, а також здатністю аглютиногену (гемаглютинінів) системи АВ0 зв’язувати комплемент, який викликає внутрішньосудинний гемоліз несумісних еритроцитів. Система АВ0 генетично зумовлена 3 алеломорфними генами, які мають одне місце на хромосомі. Ген 0 є аморфним, тобто він не продукує антигенної детермінанти і здомінований генами А і В. Імунодетермінантою А.к. А є N-ацетилгалактозамін, А.к. В — D-галактоза. Людські еритроцити належать до однієї із 4 груп крові: 0 (І), А (II), В (III), АВ (IV). Аглютиногени А і В формуються дуже рано, у плодовий період, і в нормальних умовах залишаються незмінними все життя. А.к. А може проявляти певну незрілість у новонароджених. Базовою речовиною, з якої під контролем відповідних генів розвиваються А.к. А і В, є А.к. Н, експресія якого ослаблена в осіб з цими антигенами, проте залишається незміненою в осіб групи 0. Групові речовини А, В і Н наявні в усіх тканинах організму, за винятком нервової. У більшості людей вони також виділяються в усі рідини організму, крім спинномозкової.

Групова система резус (Rh) складається з багатьох А.к., які знаходяться виключно на еритроцитах. За теорією Фішера — Рейса (Fisher — Race) існують 3 пари алеломорфних генів, які посідають т3 чергові місця на хромосомі: D і d, С і с, Е і е. Отже, хромосомна ділянка Rh може містити одну з 8 можливих комбінацій генів: СDЕ, cDE, cde, Сde, сDе, CdE, cdE, CDe. У парі хромосом кількість теоретично можливих комбінацій зростає до 36. Найчастіше зустрічаються групи генів: сDЕ, сdе, Сdе. Серед усіх антигенів груп крові антиген D є одним із найбільш ефективних імуногенів. Тому залежно від наявності антигену D на еритроцитах усі люди розподіляються на 2 групи: Rh-додатних, які мають антиген D і становлять близько 85% осіб білої раси, і Rh-від’ємних, у яких антиген D не виявляється.

Агаджанян Н.А., Тель Л.З., Циркин В.И., Чеснокова С.А. Физиология человека. — М., 2001; Ангєльскі С., Домінічак М.Г., Якубовські З. Клінічна біохімія. — Сопот, 1998; Вільям Ф. Ганон. Фізіологія людини. — Львів, 2002; Словарь физиологических терминов / Под. ред. акад. О.Г. Газенко. — М., 1987.


Інші статті автора