АВТОНОМНИЙ РІСТ ПУХЛИН

АВТОНОМНИЙ РІСТ ПУХЛИН (грец. autonomos — самокерований, незалежний) — властиві доброякісним і злоякісним пухлинам особливості росту, які не залежать від фізіологічної регуляції. Головною особливістю А.р.п. є те, що він припиняється після усунення причин, які його викликали. Уявлення про А.р.п. ґрунтується на підставі клініко-анатомічних та експериментальних спостережень. Пухлини вже понад 100 років тому називали «гетерологічними утвореннями», підкреслюючи їх випадання з гармонічної будови організму, його органів і тканин, про що свідчить сам факт наявності пухлини, якої в нормі не повинно бути. Тканина пухлини відрізняється від нормальної тканини не лише своєю будовою, але й обміном, напр., ліпома не зменшується при атрофії оточуючої жирової клітковини. Це ж стосується й інших доброякісних пухлин. Доброякісні пухлини ростуть незалежно від росту оточуючих тканин, розсуваючи та стискаючи їх, експансивно захоплюючи все більшу територію. Найбільш інтенсивний автономний ріст характерний для злоякісних пухлин, вони здатні проростати крізь оточуючі тканини і руйнувати їх, тобто мають інфільтративний ріст. Найпереконливішим доказом А.р.п. є результати трансплантації спонтанних та експериментальних пухлин від однієї тварини іншій. Штами таких перещеплених пухлин можуть існувати багато десятків років. Здатність клітин пухлин зберігати свої властивості в культурах поза організмом протягом тривалого часу твердо встановлена. Перещеплення таких культур певним тваринам призводить до розростання клітин і утворення пухлини. На сьогодні А.р.п. усіма визнаний, але його не можна трактувати як повністю незалежний від організму. У численних експериментах встановлено, що особливо на початку розвитку пухлини можуть рости лише при тривалій дії агентів, які їх викликали. Це стосується перш за все дисгормональних пухлин, напр. пухлин молочної залози, які були викликані естрогенами. Іноді при трансплантації цих пухлин лише повторне застосування естрогенів забезпечує успіх перещеплення. Такі пухлини називаються «залежними». Але далі, при наступному перещепленні, введення тваринам естрогенів може бути вже непотрібним, тобто «залежні» пухлини стають «незалежними». Такі спостереження стали основою для сучасного уявлення про прогресію пухлин. Залежність пухлин від організму, тобто лише відносна автономність їх росту, може мати велике значення для сучасної фармакотерапії онкологічних захворювань.

БМЭ. — М., 1974. — Т. 1; Бохман Я.В. Полинеоплазия органов репродуктивной системы. — СПб, 2001; БСЭ. — М., 1970. — Т. 1; Вуд Мари Э., Банн Пол А. Секреты гематологии и онкологии. — М., 1997.