АБСТИНЕНЦІЯ

АБСТИНEНЦІЯ, абстинентний синдром (лат. abstinentia — стримання, син.: синдром відбирання, позбавлення) — хворобливий стан, який розвивається у пацієнтів з наркоманією чи токсикоманією після припинення прийому речовин, які викликають залежність, і є ознакою фізичної залежності.

Механізм А. зумовлений тим, що внаслідок систематичного вживання речовина залучається до біохімічних процесів, які відбуваються в організмі. У результаті метаболізм і функціонування тканин змінюються. До такого стану організм поступово адаптується, створюється новий, відмінний від звичайного метаболічний гомеостаз. У разі припинення надходження речовини рівновага біохімічних процесів порушується і виникає тяжкий стан А. — різноманітні, часто тяжкі соматичні порушення (можлива смерть), які усуваються лише при повторному введенні речовини. Клінічна картина перебігу А. залежить від природи наркотичного препарату, його дози і тривалості застосування, Т½. Напр. у разі застосування морфіну і героїну ознаки А. зазвичай проявляються через 6–10 год після прийому останньої дози, а максимум досягається через 36–48 год, після чого вираженість більшості ознак і симптомів поступово зменшується. До 5-ї доби більшість ефектів зникає, але деякі можуть зберігатися до 2 тиж. При застосуванні меперидину синдром А. в основному послаблюється протягом 24 год, тоді як при залежності від метадону потрібно декілька днів для досягнення піку абстинентного синдрому, тривалість якого досягає 2 тиж. А. характеризується психічними, вегетативно-соматичними і неврологічними розладами. Симптоми А. включають нежить, сльозотечу, позіхання, пропасницю, пілоерекцію (гусяча шкіра), гіпервентиляцію, гіпертермію, мідріаз, м’язовий біль, блювання, діарею, тривогу і ворожість. Уведення в цей період опіоїдів при опіоїдній А. майже одразу пригнічує її прояви. Після зникнення ознак А. зникає також толерантність, що проявляється відновленням чутливості до опіоїдних агоністів.

При А., викликаній агоністами-антагоністами опіоїдних рецепторів, ознаки і симптоми абстинентного синдрому можуть з’являтися при різкому припиненні повторних введень пентазоцину, циклазоцину або налорфіну, але цей синдром відрізняється від того, який викликають морфін та інші агоністи. Хворому у цьому стані притаманні тривога, відсутність апетиту, зменшення маси тіла, тахікардія, пропасниця, підвищення температури тіла, біль у животі.

У судово-токсикологічній практиці найчастіше відзначають А. при алкоголізмі (синдром відміни розвивається через 12–48 год після припинення прийому алкоголю і характеризується тремором, слабкістю, пітливістю тощо); при опійній наркоманії (синдром відміни характеризується симптоматикою, протилежною дії опіоїдів, напр. збудженням ЦНС) та полінаркоманії. А. також викликають фенацетин, транквілізатори (похідні бенздіазепіну, напр. хлозепід, нітразепам) та ін. При діагностуванні А. у хворих на токсикоманію вони не втрачають здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.

 Бертрам Г. Катцунг. Базисная и клиническая фармакология. В 2 т. — М. –СПб, 1998. — Т. 1; Коркина М.В., Лакосина Н.Д., Личко А.Е., Сергеев И.Е. Психиатрия. — М., 2002; Кукес В.Г. Клиническая фармакология. — М., 1999; Руководство по медицине. Диагностика и терапия. — М., 1997. — Т. 2; Фармакологія. / І.С. Чекман., Н.О. Горчакова, В.А. Туманов та ін. — К., 2001; Юридична енциклопедія. — К., 1998. — Т. 1.