ДОЧІРНЄ ПІДПРИЄМСТВО

ДОЧІРНЄ ПІДПРИЄМСТВО — юридично самостійне підприємство, що відокремилося від основного (материнського), засноване ним через передачу частини майна і знаходиться під його контролем. Між материнським і дочірніми підприємствами визначаються відповідні вертикальні й горизонтальні зв’язки. Часто Д.п. є філією головної фірми-засновника. Засновник Д.п. затверджує статус і здійснює певні управлінські, в т.ч. контрольні функції. На відміну від попередніх десятиліть, коли у взаємодії головної фірми і Д.п. переважала функціональна форма управління (розпорядження з більшості питань виробництва і збуту передавалися з єдиного управлінського центру, окремі виробничі одиниці не були відокремленими виробниками), в останні десятиліття домінує децентралізована структура управління (дивізіональна), за якої Д.п. займаються збутом продукції, питаннями фінансування, самостійно закуповують необхідні товари (в т.ч. засоби виробництва), тобто наділені оперативною самостійністю, вступають у договірні відносини одне з одним, а, отримуючи прибуток, здійснюють самофінансування. Суб’єкт фінансування, який володіє контрольним пакетом акцій Д.п., визнається холдинговою компанією. Відповідно до ст. 126 ЦК України між холдинговою компанією та Д.п. установлюються відносини контролю-підпорядкування. Д.п. — філії транснаціональних корпорацій (ТНК) отримали назву центрів прибутку, що зумовлено перетворенням показника величини отриманого ними прибутку на основні критерії ефективності цього підрозділу. Якщо з вини контролюючого підприємства Д.п. були здійснені невигідні для нього угоди або операції, то материнське підприємство повинно компенсувати збитки, що завдані Д.п., а якщо з вини контролюючого підприємства воно буде визнано банкрутом, то субсидарну відповідальність перед кредиторами Д.п. повинно нести контролююче підприємство. Фінансові показники всіх дочірніх підприємств включають до консолідованої фінансової звітності господарчого об’єднання.

Оперативні рішення, пов’язані з виробничою діяльністю, фінансовим станом підрозділів тощо, приймають менеджери, як правило, середньої ланки, яким підпорядковується певний штат співробітників. Водночас у межах усієї корпорації існує штат висококваліфікованих спеціалістів, який надає послуги (консультації тощо). Д.п. також допомагає вищому керівництву компанії координувати роботу підрозділів. Крім того, вище керівництво контролює діяльність підрозділів, щоб спрямувати її на досягнення спільних стратегічних цілей та реалізацію спільних інтересів. Таким чином, у ТНК поєднується оперативна самостійність з централізованим контролем. Основним інструментом координації й контролю вищого керівництва корпорації за Д.п. є трансферна ціна, яка встановлюється, виходячи з принципу конкуренції з урахуванням ціни зовнішніх товаровиробників, і стимулює виробничі підрозділи до зниження витрат виробництва, є внутрішньофірмовою (внутрішньокорпораційною) ціною при обміні продукцією в межах ТНК, спільних підприємств тощо.

В Україні перелік Д.п. із зазначенням держави реєстрації і місця знаходження, частки у капіталі та частки у розподілі голосів обов’язково наводиться у примітках до консолідованої фінансової звітності, яка у фармацевтичній практиці ще не враховує долю меншості.

 Господарський кодекс України. — Х., 2003; Економічна енциклопедія: У 3 т. / Ред. С.В. Мочерний. — К., 2000. — Т. 3; Закон України «Про власність» // Нове законодавство України. — К., 1992. — Вип. 2; Закон України «Про господарські товариства» // Нове законодавство України. — К., 1993. — Вип. 3; Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р.