ДОКАЗОВА ФАРМАЦІЯ

ДОКАЗОВА ФАРМАЦІЯ (англ. Evidence–based Pharmacy) — інтегративний напрямок сучасної фармації, що базується на даних фармакоекономіки та фармацевтичної опіки і має на меті встановлення достовірних даних про застосування ЛП доведеної ефективності, безпеки та економічної вигоди для раціональної фармакотерапії. Використовуючи результати методів метааналізу та фармакоепідеміологічних досліджень, Д.ф. займається систематизацією доказової інформації у вигляді електронних баз даних для практичного використання закладами охорони здоров’я, фармацевтами та лікарями.

Термін «доказова фармація» введений у практику у 2000 р. і пов’язується з іменем Крістін Бонк (C. Bonk), яка в однойменній монографії обґрунтувала 5 перспективних напрямів розвитку управління інформаційним забезпеченням сучасної фармації: 1) при відпуску рецептурних ЛП; 2) при лікуванні хронічних захворювань — забезпечення комплаєнтності пацієнтів, дотримання вимог дозування ліків тощо; 3) при відповідальному самолікуванні; 4) для підтримки здорового способу життя; 5) для надання допомоги іншим професіоналам охорони здоров’я. У сучасному розумінні Д.ф. розглядається як дотична до доказової медицини і є підґрунтям для створення формулярної системи.

Практичними завданнями Д.ф. займаються центри інформації про ЛП різного рівня (державного, регіонального), які є підрозділами державних закладів, суспільних організацій, академічних (навчальних) закладів або діють самостійно. Вони вивчають, збирають, зберігають, оцінюють та надають доказову фармакотерапевтичну інформацію як професіоналам — лікарям, фармацевтам, так і споживачам — хворим. Основні функції такого центру полягають в ідентифікації ЛП, наявності (реєстрації) препарату на ринку, терапевтичні показання, дози з наданням результатів рандомізованих досліджень про показники ефективності або даних метааналізу, фармакоепідеміологічних досліджень ліків. Окремі центри займаються раціоналізацією фармакотерапевтичних заходів, використовуючи дані про доведену ефективність ЛП для вибору найбільш ефективного препарату для конкретного хворого. Фармакоепідеміологічні функції їх полягають в аналізі застосування ліків, оцінюванні їх ефективності та безпеки на основі літературних даних і даних досліджень мультицентрових (у різних державах) чи в окремій країні. Отримані результати є базою для фармакоекономічних досліджень, де оцінюються фінансові витрати на ефективну фармакотерапію хворого, розподіляються кошти хворого, держави та суспільства.

Прикладом осередку Д.ф. є створений у 1998 р. у Великій Британії Національний інститут клінічних переваг лікарських препаратів (NICE), який публікує щорічні огляди про доведену ефективність, безпеку ЛП, їх економічні переваги, подає рекомендації для включення окремих препаратів у Британський національний формуляр. Взагалі в цій країні функціонують близько 200 осередків інформаційного забезпечення такого спрямування, частина з яких діє на регіональному рівні, а деякі спеціалізуються на наданні специфічної інформації про ЛП, що застосовується для лікування СНІДу, онкологічних захворювань, в стоматології, токсикології тощо.

У Франції на початок 2007 р. діє 16 центрів Д.ф., а у Швеції — 7. Інформація про ЛП у них представлена з «відфільтрованої» фармацевтичної інформації про доведену ефективність, безпеку, показники «витрати — ефективність», «витрати — користь» тощо. В Україні такі функції покладені на ДФЦ МОЗ, який видає Державний формуляр ЛП, відповідні протоколи надання медичної допомоги та стандарти лікування, протоколи надання фармацевтичної допомоги, у тому числі й фармацевтичної опіки.

Bond C. Evidence-based pharmacy. Binghamton // Pharmaceutical Press. –2000; Сanadian Coordinating Office of Health Technology Assesment. Guidelines for economic evaluation of pharmaceuticals. — Ottawa, 1994; Principles for the review of pharmacoeconomic promotion. Food and Drug Administration, Division of Drug Marketing, Advertising and Communications // Modernization Act. — 1997; Wiffen Ph. Evidence-based pharmacy // Radefille medical press. — 2001.