ДИСПАРЕУНІЯ

ДИСПАРЕУНІЯ (лат. dis — розділення, відділення, заперечення + грец. pareunos — той, хто спить з ким-небудь в одному ліжку) — загальна назва статевих розладів у жінок. Є різновидом дисфункції сексуальної партнерської або подружньої пари. Певна умовність терміну пояснюється відсутністю єдиної загальної думки відносно симптомології Д. Під нею розуміють нездатність досягати оргазму при нормальному (з погляду «техніки») статевому акті з постійним партнером. Багато авторів у поняття Д. вкладають різноманітні порушення сексуального почуття та сексуальних реакцій у жінок, у т.ч. статеву холодність. Одні під Д. розуміють такі сексуальні порушення у жінок, як відсутність інтересу до сексуальних контактів, аж до відрази до них, а також появу під час цих контактів неприємних відчуттів, аж до болючих. Такі жінки рідко переживають оргазм при статевих зносинах. Найчастіше вони залишаються незадоволеними після них, нерідко відчувають роздратування і відразу до себе й партнера. Деякі автори під Д. розуміють болючість статевих зносин як для жінки, так і для чоловіка.

У розвитку Д. значну роль відіграють індивідуальні особливості особистості: конституція, спадкова схильність, а також неоднакові потяги та схильності, різні моделі та форми сексуальної поведінки. Однією з найважливіших причин Д. є очікування відсутності оргазму, що раніше мало місце при статевій близькості з конкретним партнером, або впевненість у наступній невдачі. У деяких випадках Д. виникнення болісних статевих актів відбувається внаслідок наявності інфекції, запальних або дегенеративних змін, аномалій, травм внутрішніх або зовнішніх статевих органів, що у жінок може бути пусковим механізмом для відмови або обмеження статевої близькості. Як у жінки, так і у чоловіка Д. спричиняють відсутність почуття любові та довіри до партнера, наявність різних соматичних захворювань і невротичних розладів. Певне значення мають також почуття страху перед небажаною вагітністю або зараженням венеричними хворобами, травмуючими переживаннями, що виникли в момент статевої близькості або перед нею, невідповідність партнерів, насамперед, їх невміння пристосуватися один до одного, невідповідне для статевої близькості місце, поспіх, відчуття занепокоєння й страху, несприятливі гігієнічні та естетичні умови. Особливо ці чинники впливають на осіб із тривожно-недовірливими рисами характеру, а також на людей, що не володіють достатніми знаннями з питань міжстатевих відносин. Виникнення Д. у жінок спричиняють також нечасті, короткочасні та нерегулярні статеві відносини, слабке лібідо, недостатня сексуальна стимуляція з боку чоловіка. Певне значення мають неадекватність поведінки сексуального партнера, його сексуальні можливості й неузгодженість інтимних відносин у цієї партнерської або подружньої пари. Взагалі психологічні та поведінкові особливості жінки, її індивідуальні реакції мають першочергове значення у формуванні Д. як різновиду сексуальної дисфункції. Д. у чоловіків менш виражена, ніж у жінок, однак статева близькість із жінкою, що не викликає психоемоційного задоволення, зменшує відчуття насолоди. Цей стан у чоловіків виникає і при частих сексуальних контактах, що відбувалися за відсутності бажання до них (на прохання жінки, для підтвердження або перевірки своїх сексуальних можливостей тощо). Тривала Д., що виникла при сексуальних контактах з одним партнером, може бути не тільки фактором, що призводить до її появи з іншим партнером, але й причиною для розвитку вторинних невротичних реакцій з подальшою втратою інтересу до статевої близькості. При виражених формах Д. застосовується комплексне лікування, що обов’язково включає психотерапію.

 Кратохвил С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний. — М., 1991; Уильям Г. Мастерc, Вирджиния Э. Джонсон, Роберт К. Колодни. Основы сексологии (HUMAN SEXUALITY).– М., 1998.