ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ — сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ та організацій на розвиток суспільного способу виробництва з метою стабілізації та пристосування до умов, що змінюються. Необхідність втручання держави в економіку, зокрема у фармацевтичну галузь, зумовлена створенням умов для ефективного функціонування ринкового механізму; усуненням негативних наслідків ринкових процесів; захистом національних інтересів на світовому ринку; вирішенням проблем, які ринковий механізм вирішити не може або вирішує погано. Методи Д.р. можна класифікувати за такими ознаками: формами (прямі, непрямі) та способами впливу (правові, адміністративні, економічні, пропагандистські). Основними інструментами прямого Д.р. фармацевтичної галузі є: законодавчі та нормативно-правові акти з питань розвитку галузі, організації та економіки забезпечення населення фармацевтичною продукцією установами охорони здоров’я, ціноутворення на ЛП; державні заходи макроекономічних планів і цільових комплексних програм щодо поліпшення забезпечення населення країни ліками; державні замовлення; тендери; централізовано регульовані ціни на ЛП; нормативи; ліцензії; квоти; державні бюджетні витрати; ліміти тощо. Керуючись методами прямого впливу, органи управління діють безпосередньо на функціонування суб’єктів фармацевтичного ринку. Методи непрямого Д.р. — це методи, які регламентують поведінку суб’єктів фармацевтичного ринку опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державі напрямку. Застосування методів опосередкованого регулювання передбачає використання інструментів фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших галузей економічної політики, а також способи морального переконання. Правове Д.р. фармацевтичної галузі — це діяльність держави щодо встановлення обов’язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб’єктів права, які функціонують на фармринку. Принципи правового Д.р. відображені в нормативно-правових документах (законах, постановах, наказах тощо). Напр., найважливішими документами з питань лікарського забезпечення є Закони України «Про лікарські засоби», «Основи законодавства про охорону здоров’я» тощо. Адміністративне Д.р. — це також інструмент прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку. Ознаками застосування адміністративних методів є безпосередній вплив на дії виконавців через встановлення їхніх обов’язків, норм поведінки; обов’язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб’єктів господарювання за невиконання наказів. Основними формами адміністративного регулювання у фармації є ліцензування та акредитування суб’єктів фармацевтичної діяльності, визначення квот, застосування санкцій і контроль за дотриманням норм, стандартів, виконанням державних замовлень. Пропагандистське (морально-етичне) Д.р. — це звернення держави до гідності, честі, совісті людини. Воно охоплює заходи виховання, роз’яснення та популяризації мети і змісту державної політики в галузі забезпечення населення ЛП. Найважливішими з методів Д.р. є економічні. Економічне Д.р. у фармацевтичному секторі здійснюється через проведення фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та цінової політики. Інструментом фіскальної політики у фармації є державна закупівля ЛП, які характеризують бюджетні видатки. Виділяють стимулювальну (експансіоністську) фіскальну політику, спрямовану на стимулювання виробництва вітчизняної фармацевтичної продукції через збільшення обсягу державної закупівлі, та стримувальну (рестрикційну) фіскальну політику, яка стримує виробництво. У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фінансування установ охорони здоров’я, інвестиційних програм, спрямованих на поліпшення забезпечення населення ліками. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції. Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної фармацевтичної продукції. Податкова політика здійснюється за двома напрямами: визначення видів податків і встановлення податкових ставок; надання податкових пільг окремим суб’єктам з метою впливу на інвестиційний клімат і рівень грошових доходів населення. В Україні до цього часу механізму ефективного та раціонального оподаткування фармацевтичних підприємств не створено, податки здебільшого виконують фіскальну функцію. Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошові пропозиції. Для досягнення цієї мети Центральний банк використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов’язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою. Найбільш результативним напрямом амортизаційної політики є механізм прискореної амортизації. Запровадження його дає змогу фармацевтичним підприємствам уже в перші роки експлуатації машин та устаткування повернути більшу частину їхньої вартості, накопичити в амортизаційному фонді достатню кількість коштів для подальшого інвестування. Д.р. цін на ліки є одним із найвагоміших економічних методів регулювання. До непрямих методів регулювання цін на фармацевтичну продукцію належать уведення граничних нормативів рентабельності, зміни ставок ввізного мита на імпортну сировину, пільгове оподаткування суб’єктів фармацевтичної діяльності, диференціація рівня ставок товарних податків. Прямі методи Д.р. ціноутворення — це укладання договорів про ціни між підприємствами та державою, дотування виробництва ЛП, «заморожування» цін на ЛП, декларування зміни цін, уведення граничних рівнів торговельних націнок, установлення граничних рівнів цін, установлення фіксованих цін на ЛП. В Україні з 1991 р. Д.р. цін на фармацевтичну продукцію впроваджено на двох рівнях управління — загальнодержавному та регіональному — шляхом установлення граничного рівня торговельних націнок. Співвідношення між прямими та опосередкованими методами Д.р. залежать від особливостей економічного розвитку країни, традицій та інших чинників. Так, Велика Британія, Голландія, Німеччина та США здійснюють політику економічного лібералізму. Навпаки, у Франції, Бельгії, Японії впроваджено політику економічного дирижизму.

 ЕЕ. У 3 т. — К.–Тернопіль, 2000. — Т. 1; Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. — К., 2002; Государственное регулирование экономики / Под ред. Т.Г. Морозовой. — М., 2001.