ЕТЕРИ ПОЛІОКСІЕТИЛЕНАЛКІЛУ

ЕТЕРИ ПОЛІОКСІЕТИЛЕНАЛКІЛУ (брії) — ПАР серії етерів поліетиленгліколів і жирних нормальних спиртів (лауриловий, олеїновий, міристиновий, цетиловий і стеариловий). Із великої кількості цих матеріалів, що є на ринку, по 4 типи внесені до Європейської Фармакопеї 2005, Британської Фармакопеї, Фармакопеї США 23 та 1 — до Фармакопеї Японії 2001 під такими назвами: Macrogoli aether cetostearylicum, Macrogoli aether laurilicum, Macrogoli aether oleinicum, Macrogoli aether stearylicum (Ph Eur, BP), Polyoxyl 20 cetostearyl ether, Polyoxyl 10 olei ether, Polyoxyl lauryl ether, Polyoxyl stearyl ether (USPNF).

Одержують Е.п. шляхом конденсації лінійних жирних спиртів з етиленоксидом; отримані продукти є сумішами полімерів, які нечітко розрізняються за мол. м. чи номерами, що характеризують довжину полімерів і є середніми величинами. Використовують дві номенклатурні системи для опису цих матеріалів. Так, число 10 у назві «Texofor A 10» визначає приблизну довжину полімеру в одиницях оксіетилену, а число 1000 у назві «Цикломакрогол 1000» — середню мол. м. полімерного ланцюга.

Е.п. мають дуже багато різних синонімів. Так, у США ці речовини мають назву брії, в Німеччині — кремофори (Cremophor) і т.д. Е.п. широко використовуються в косметиці, де називаються laureth-N, myreth-N, ceteth-N. У даній номенклатурі «N» означає номер групи етиленоксиду, напр. steareth 20. Хімічні назви цих продуктів у CAS-реєстрі значаться під номерами: Polyethylene glycol monocetyl ether № 9004–95–9; Polyethylene glycol monolauryl ether № 9002–92–09; Polyethylene glycol monoleyl ether № 9004–98–2; Polyethylene glycol monostearyl ether № 9005–00–9.

Загальна формула Е.п.:

ОСН3(СН2)х(ОСН2СН2)уОН,

де (х + 1) — число атомів вуглецю в алкільному ланцюгу: 12-лаурил(додецил), 14-міристил(тетрадецил), 16-міристил(гексадецил), 18-стеарил(октадецил); у — число груп етиленоксиду в гідрофільному ланцюгу, зазвичай 10–60. Е.п. є сумішами полімерів, мол. м. яких варіюють і є середніми значеннями, напр. у цитомакроголі 1000 х — 15 або 17, у — 20 або 24. Е.п. відрізняються за зовнішнім виглядом (залежно від того, чи є сполука рідиною, пастою або твердою восковою масою) і можуть бути безбарвними, білими, забарвленими в кремовий або блідо-жовтий колір.

Е.п. стабільні в кислому та лужному середовищі. Наявність сильних електролітів може впливати негативно на фізичну стійкість емульсій з Е.п. При зберіганні окиснюються з формуванням пероксидів (у кислому середовищі), тому можуть містити антиоксиданти (суміш 0,01% бутильованого гідроксіанізолу та 0,005% лимонної кислоти). Зберігаються в повітронепроникних контейнерах у прохолодному сухому місці.

Е.п. як неіонні ПАР знаходять широке застосування у виробництві фармацевтичних препаратах і косметиці як емульгувальні агенти в емульсіях типу в/о та о/в і стабілізатори мікроемульсій та як солюбілізатор етерних олій, вітамінів в оліях, важкорозчинних у воді діючих речовин (ацетат кортизону, гризеофульвін, менадіон, хлордіазепоксид, холестерол) і речовин, що застосовуються в косметиці та парфумерії. Е.п. використовуються також як протипилові агенти в порошках, як зволожувачі та диспергатори в рідких дисперсних системах з грубими частинками, а також як детергенти, особливо в шампунях, рідинах для вмивання обличчя та аналогічних косметичних рідинах для очищення шкіри, як гелеутворювачі та піноутворювачі (Brij 72 — швидко утворює піну, тоді як Brij 97 (у концентрації 15–20%) і Cremophor А 25 (21–30%) утворюють прозорі гелі). Е.п. використовуються для отримання олеосом, гідросом, фосфоросом і піосом, а також у виробництві супозиторних ліків для підвищення вивільнення АФІ із супозиторних основ. Е.п. (особливо laureth 23) використовуються як солюбілізатори, речовини для покриття, для забезпечення гідрофільності полімерних наночастинок; полідоканол — як солюбілізатор або диспергатор в ін’єкційних препаратах. Е.п. покращують проникнення крізь шкіру ібупрофену, метилнікотинату і клотримазолу. Покращують абсорбцію інсуліну з очних крапель і очних вставок. Збільшують трансбукальну абсорбцію верапамілу.

Е.п. (Brij) мають переваги порівняно з ефірами жирних кислот і поліетиленгліколів (Myri), а саме: більш стійкі до дії кислот, лугів, електролітів, не гідролізуються; сумісні з різними класами ПАР; мають сталий склад, не мають побічних продуктів етерифікації; змінюючи довжину поліоксіетиленового ланцюжка (гідрофільність), можна одержати продукти з широким інтервалом застосування. Поряд з цим необхідно вказати, що Е.п. є менш фізіологічно придатними для організму порівняно з твінами.

Жогло Ф., Возняк В., Попович В., Богдан Я. Допоміжні речовини та їх застосування в технології лікарських форм. — Львів, 1996; Handbook of Pharmaceutical Excipiets / Edit by R.C. Rowe, P.J. Sheskey, S.C. Owen. — London-Chicago, 2006.