ЕРЕКЦІЯ

ЕРЕКЦІЯ (лат. erectio — випрямлення) — збільшення статевого члена у розмірі порівняно зі станом спокою і набуття ним механічної твердості, необхідної для введення в піхву і здійснення статевого акту. Е. забезпечує головним чином механічний бік статевого акту. Е. має рефлекторно-судинний механізм, який полягає в посиленні припливу артеріальної крові до статевого члена при одночасному сповільненні відтоку венозної крові. Судинний ефект підсилюється скороченням м’язів, які механічно піднімають статевий член. Про рефлекторний характер Е. свідчить можливість її виникнення після ушкодження провідних шляхів спинного мозку. У копулятивному циклі чоловіка ерекційна складова реалізується на фоні нейрогуморальної готовності після психічної стадії, коли формується статева домінанта. Е. виникає мимовільно при статевому збудженні, під впливом психічних уявлень, зорових, слухових, нюхових чуттів, її підсилюють механічна стимуляція статевого члена і подразнення інших ерогенних зон. При цьому окремий подразник психічної стадії зазвичай не викликає Е. — необхідне поєднання різних впливів. За ерекційною настають фрикційна та еякуляторна стадії копулятивного циклу. У більшості чоловіків після еякуляції та оргазму Е. послаблюється і зникає (виникає абсолютна статева незбудливість, коли будь-які впливи не здатні викликати Е.). Біологічний сенс цього явища полягає в тому, що статева незбудливість перешкоджає швидкій повторній еякуляції, при якій у спермі зменшується кількість зрілих сперматозоїдів, що знижує імовірність запліднення. Потім настає період відносної статевої незбудливості, коли Е. може викликати тільки інтенсивний, форсований ерогенний вплив. Спонтанні Е. можуть виникати уві сні, особливо при сновидіннях еротичного характеру. Е. є елементарним, стійким, але й найбільш уразливим проявом чоловічої сексуальності. Елементарність її механізму зумовлена тим, що він складається з деяких ланок, переважно периферичних, відносно автономних — вегетативних нервових вузлів і сплетінь, спінальних центрів. Стійкість Е. пояснюється тим, що вона пов’язана з давніми філогенетичними структурами і виявляється задовго до статевого потягу, еякуляції та оргазму (нерідко Е. відмічають навіть у хлопчиків грудного віку). Але Е. дуже чутлива до різних психотравмуючих впливів унаслідок контролю з боку вищих церебральних механізмів (напр. Е. може послабитися на фоні негативних емоцій). Е. можуть послабити ЛП — клонідин, циметидин, естрогенні гормони тощо, а також алкоголізм, вживання наркотиків, тютюнопаління. При цьому виникає еректильна дисфункція, або імпотенція. Ослаблення Е. вимагає з’ясування її причини. Нерідко в курців нормальна Е. відновлюється після відмови від паління. Лікування пацієнтів з ослабленою Е. — див. Еректильна дисфункція.

Стійка (протягом кількох годин або днів), болісна Е., не зумовлена сексуальними бажаннями, має назву пріапізм. Це урологічна патологія, яка вимагає невідкладної допомоги лікаря. У разі несвоєчасного або неправильного лікування пріапізму виникає ризик тромбозу судин статевого члена, фіброзу кавернозних тіл з наступною імпотенцією. Частіше пріапізм не має видимої причини. Іноді він розвивається внаслідок надмірної статевої активності, при інтоксикації алкоголем, лейкозах, серпоподібноклітинній анемії, гломерулонефриті, захворюваннях нервової системи, статевого члена, сечового міхура, передміхурової залози. Дуже рідко пріапізм може спричинити інтракавернозне введення папаверину і фентоламіну, які застосовують з метою діагностики чи лікування. Консервативні методи лікування пріапізму передбачають застосування анальгетиків, анксіолітиків, снодійних, антикоагулянтів, діатермії, новокаїнової блокади, естрогенових препаратів, спинномозкової анестезії. При відсутності ефекту протягом 1–1,5 доби показане невідкладне оперативне втручання.

Компендиум 2003 — лекарственные препараты / Под ред. В.Н. Коваленко, А.П. Вікторова. — К., 2003; Кратохвил С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний. — М., 1991; Пытель Ю.А., Золотарев И.И. Неотложная урология. — М., 1985; Сексопатология / Под ред. Г.С. Васильченко. — М., 1990.