ЕРЕКТИЛЬНА ДИСФУНКЦІЯ

ЕРЕКТИЛЬНА ДИСФУНКЦІЯ (лат. dysfunctio erectilis < лат. erectio — випрямлення + грец. dys — утруднення, порушення, розлад + лат. functio — виконання, здійснення; син.: ерекційні порушення, імпотенція) — послаблення або відсутність ерекції, що порушує нормальний процес або унеможливлює здійснення статевого акту. Порушення ерекції може поєднуватися з порушеннями інших компонентів копулятивного циклу чоловіка (лібідо, еякуляції, оргазму). Розрізняють первинну (від самого початку статевого життя) і вторинну (після деякого періоду нормального статевого життя) Е.д. Вона може негативно впливати на емоційну сферу чоловіка, призводити до нервових порушень, реактивної депресії, конфліктів у сім’ї, суїцидальних думок і спроб.

Виділяють функціональні (відзначають частіше) та органічні порушення ерекції. Функціональна Е.д. виникає під впливом психогенних і конституціональних чинників, нерідко проявляється в акцентуйованих або психопатизованих осіб, які мають труднощі в соціальних і емоційних відносинах. До органічних причин порушення ерекції належать аномалії розвитку і захворювання статевих органів (простатит, пухлини передміхурової залози, уретрит, фібропластична індурація пеніса, травми тощо); неврологічні розлади (травми ЦНС, ураження попереково-крижового відділу спинного мозку, розсіяний склероз, сирингомієлія; порушення спинномозкового кровообігу тощо); ендокринні порушення (недостатня продукція андрогенів, цукровий діабет, аденома гіпофізу — пролактинома); токсичні впливи (алкоголізм, тютюнопаління). Особливо необхідно відзначити Е.д. як прояв побічної дії багатьох ЛП. Такі порушення можливі при тривалому застосуванні чоловіками антиандрогенних і естрогенних препаратів, анаболічних стероїдів, деяких нейролептиків (хлорпромазину, тіоридазину, галоперидолу, хлорпротиксену, рисперидону та ін.) і антидепресантів (пароксетину, сертраліну тощо), блокаторів Н2-гістамінових рецепторів (особливо циметидину), резерпіну, а також препаратів, що його містять, клонідину, метилдопи, блокаторів β-адренорецепторів, тіазидних діуретиків (особливо гідрохлоротіазиду), спіронолактону та ін. Підходи до корекції Е.д. залежать від її форми, а діагностика включає обстеження пацієнта урологом, андрологом, сексопатологом, у разі необхідності — іншими фахівцями. Необхідне лікування основного захворювання.

Залежно від причини і форми Е.д. застосовують психотерапію, сексуальну терапію, локальну декомпресію, еректори, хірургічні методи. Фармакотерапія орієнтована на застосування бромокриптину (при підвищеній продукції пролактину), сильденафілу, йохімбіну, ангіопротекторів, препаратів гемореологічної дії (пентоксифіліну, ацетилсаліцилової кислоти та ін.), вітамінів (особливо токоферолу і ретинолу, кальцію пангамату, нікотинової кислоти), загальнотонізуючих засобів (китайського лимонника, елеутерококу тощо), психотропних (седативних, транквілізаторів, антидепресантів) і гормональних (андрогенних) препаратів.

Брюханов В.М., Зверев Я.Ф. Побочные эффекты современных диуретиков. — Новосибирск, 2003; Компендиум 2003 — Лекарственные препараты / Под ред. В.Н. Коваленко, А.П. Вікторова. — К., 2003; Кратохвил С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний. — М., 1991; Сексопатология / Под ред. Г.С. Васильченко. — М., 1990.