ЕПІЗООТІЯ

ЕПІЗООТІЯ (лат. epizootia < грец. epi — над, після + zoon — тварина) — один зі ступенів вираження інтенсивності (напруження) епізоотичного процесу. Е. характеризується досить значним поширенням інфекційної хвороби в господарстві, районі, області, країні. Рівень захворюваності при цьому перевищує рівень звичайної (спорадичної) захворюваності, характерної для певної місцевості. Е. властиве збільшення кількості випадків захворювання (масовість), спільність джерела збудника інфекції, одночасність ураження, яка визначається тривалістю інкубаційного періоду і територіальною близькістю окремих випадків хвороби, що дає можливість передати збудник від цього джерела (між окремими випадками хвороби існує епізоотологічний зв’язок). Е. характеризується значним поширенням інфекційної хвороби. Однак Е. називають також і порівняльно невеликий спалах інфекційної хвороби в господарстві у випадку вираженої тенденції до виходу хвороби за межі вогнища. До інфекційних хвороб, для яких властивий прояв у вигляді Е., належать ящур, чума, пошесне запалення легень великої рогатої худоби, класична чума свиней, хвороба Ньюкасла тощо.

Ветеринарная энциклопедия. — М., 1976.