ЕМБРІОН

ЕМБРІОН (грец. embryon — зародок) — зародок, організм у початковий період внутрішньоутробного розвитку (від запліднення та протягом перших 8 тиж). Саме в цей період відбуваються основні стадії ембріонального розвитку, тобто утворюється тіло, яке має основні морфологічні ознаки людини. Наприкінці 8-го тижня розвитку довжина зародка становить 40 мм, а маса близько 5 г. Е. оточений зародковими оболонками, які виконують захисну функцію та забезпечують обмін речовин між Е. та навколишнім середовищем. Зародкові оболонки утворюються під час ембріонального розвитку з клітин самого Е. До зародкових оболонок належать амніон, жовтковий мішок, хоріон. Основною функцією амніона є виділення навколоплідних вод, які забезпечують необхідне середовище для розвитку зародка та оберігають його від механічних пошкоджень. Амніон зростається з пупковим канатиком, залишаючись ізольованим від хоріона. Жовтковий мішок — тимчасовий орган Е. людини, розширена ділянка первинної кишки, що знаходиться поза тілом раннього Е. Жовтковий мішок виконує функції первинного кровообігу; у ньому також первинно локалізуються статеві клітини Е. Хоріон — зовнішня зародкова оболонка, за допомогою якої відбувається обмін речовин між зародком та навколишнім середовищем. Хоріон виконує трофічну, видільну, дихальну та захисну функції. Хоріон виникає на ранній стадії ембріонального розвитку (стадії морули та бластоцисти); розвивається з трофобласта та мезенхіми, яка до нього прилягає. Хоріон покритий ворсинками, які вростають у слизову оболонку матки; він бере участь в утворенні плаценти. Внутрішня поверхня хоріона прилягає до амніона, зовнішня — до оболонки, яка потім відпадає. Хоріон синтезує хоріонічний гонадотропін.

Ембріональний розвиток (грец. embryon — зародок) — період індивідуального розвитку організму від моменту запліднення до завершення основних процесів органогенезу. Тривалість цього етапу становить 8 тиж, а з 8-го тижня триває плодовий період. Ембріональний розвиток починається із зачаття, коли чоловіча статева клітина — сперматозоїд — проникає в жіночу — яйцеклітину, внаслідок чого утворюється запліднене яйце — зигота. Період зиготи триває близько доби. Потім зигота піддається послідовному клітинному поділу — дробленню, при якому з одного заплідненого яйця утворюється безліч дрібних клітин — бластомерів, що формують багатоклітинну бластулу. При цьому одна частина бластомерів концентрується у внутрішню групу — ембріобласт, розташований в одному з полюсів клітини, а інша — у периферичну — трофобласт, який вистилає поверхню ембріобласта. Між цими двома частинами клітин створюється порожнина — бластоцель. Формується також пухирець — бластоциста. Із внутрішньої клітинної маси далі формується тіло Е. Трофобласт бере участь у створенні захисних та трофічних оболонок. Частина клітин ембріобласта відокремлюється, виходить у бластоцель і починає швидко ділитися, даючи початок первинній ентодермі, що прилягає до внутрішньої поверхні трофобласта. Інша частина клітин ембріобласта вростає між первинною ентодермою та трофобластом. З них далі розвивається первинна мезодерма. З частини клітин ембріобласта, що залишилися, формується ектодерма зародкового диска. У наступній стадії ембріонального розвитку — гаструляції — шляхом розподілу та подальшого переміщення клітин відбувається відокремлення: 1) внутрішнього зародкового листка, з якого розвивається ентодерма; 2) зовнішнього зародкового листка, з якого утворюються ектодерма, мезодерма та хорда; 3) жовткового та амніотичного пухирців, які дають початок позаембріональним органам (хоріону, амніону, алантоїсу та жовтковому мішку). Частина клітин зовнішнього зародкового листка згодом зміщується в передню частину ембріона. Інша частина клітин цього листка вростає між внутрішнім та зовнішнім зародковими листками і формує середній зародковий шар — мезодерму та хорду. Наприкінці гаструляції в зародку можна бачити осьовий комплекс зачатків: нервову пластинку, яка перетвориться потім на нервову трубку, хорду, що лежить під нервовою трубкою, та мезодерму — праворуч і ліворуч від них. Наступна стадія розвитку — відокремлення тіла зародка та формування зачатків органів. З ектодерми диференціюється поверхнева ектодерма — майбутня шкіра, а також нервова трубка, з якої розвивається спинний та головний мозок. Від нервової трубки відокремлюється частина клітин у вигляді гангліозних пластинок, з яких розвиваються спинномозкові та деякі черепні нерви. Дорсальна частина середнього зародкового листка (мезодерма) розчленовується на частини — метамери, або соміти. Їх кількість поступово збільшується і до кінця 6-го тижня розвитку зародка досягає 39 пар. Кожен соміт диференціюється на три частини: дорсолатеральну — дерматом, з якого утворюється сполучна тканина, шкіра; медіовентральну — склеротом, з якого формуються хрящі та кістки; середню частину міотом, що формує зачаток хребетних м’язів. Вентральні частини середнього зародкового листка — бічні пластинки чи спланхнотоми, залишаються несегментованими. У кожній бічній пластинці з’являється порожнина — цілом (coeloma), що розділяє пластинку на два листки: парієтальний — соматичну мезодерму та вісцеральний — вісцеральну мезодерму. Обидві порожнини далі зливаються в загальний цілом, з якого утворюються серозні порожнини тіла: плевральні, перикардіальна порожнина та очеревина. З обох листків спланхнотомів між перерахованими зародковими шарами мігрують відросткові клітини, що формують у сукупності ембріональний зачаток — мезенхіму. Остання дає початок кровоносним та лімфатичним судинам, крові та лімфі, лімфатичним вузлам, селезінці, волокнистій сполучній тканині, хрящам, кісткам, гладким м’язам.

Анатомия человека. В 2 т. / Под ред. М.Р. Сапина. — М., 2001. — Т. 1; Гистология / Ю.И. Афанасьев, Н.А. Юрина, Е.Ф. Котовский и др. — М., 2001; Здоровье матери и ребенка: Энциклопедия / Под ред. акад. Е.М. Лукьяновой. — К., 1993; Словарь физиологических терминов / Под ред. акад. О.Г. Газенко. — М., 1987.