ЕЛЕМЕНТ

ЕЛЕМЕНТ (лат. elementum — стихія) — самостійна складова будь-чого, напр. системи або множини. Термін «Е.» вживали ще античні автори Цицерон, Овідій, Горацій, причому в тому ж розумінні, що й зараз: як частина будь-чого. Древній вислів «Як слова складаються з літер, так і тіла — з елементів» пояснює одне з можливих походжень слова елемент — за назвою ряду приголосних латинських літер L, M, N, T (el — em — en — tum). М.В. Ломоносов елементами називав атоми.

Е. хімічний — сукупність атомів з однаковим зарядом ядра (тобто числом протонів у ядрі, що дорівнює порядковому або атомному номеру елемента в періодичній системі Д.І. Менделєєва):

До 2008 р. були відкриті 117 Е. (з порядковими номерами 1–116 та 118). З них 94 знайдені в природі (деякі лише в слідових кількостях), останні 23 одержані синтетичним шляхом у наслідок ядерних реакцій. Перші 112 Е. мають постійні назви, останні 5 — тимчасові. Символи Е. складаються з початкової літери латинської назви Е., в разі потреби до неї додається наступна або одна з наступних літер: Cu — купрум (cuprum), Ag — аргентум (argentum), Fe — ферум (ferrum), Au — аурум (aurum), Hg — гідраргірум (hydrargirum). Систему символів хімічних Е. запропонував шведський хімік Я. Берцеліус (1811). Тимчасові символи останніх 5 Е. складаються з 3 літер, які є абревіатурою їх ат. н. латинською мовою. Символи Е. виражають не тільки якісний, а й кількісний склад хімічних речовин, оскільки символу кожного Е. відповідає притаманний йому ат. м.

Поширення Е. у природі (мас.%): О — 49,4%, H — 0,9%, Mg — 1,9%, K — 2,4%, Na — 2,6%, Ti — 0,6%, останні — 0,8%. Із 117 хімічних Е. знайдені 88: такі, як технецій Tc (43), прометій Pm (61), астат At (85) і францій Fr (87), а також усі трансуранові елементи (після номера 92), одержані синтетичним шляхом внаслідок ядерних реакцій. Деякі з них виявлені в природі в слідових кількостях. Найбільш поширені в земній корі оксиген та силіцій. Вони разом з елементами Al, Fe, Ca, Na, K, Mg, H та Ti становлять понад 99% маси земної оболонки, на решту хімічних Е. припадає менше 1%. У морській воді, крім оксигену та гідрогену як складових води, високий вміст таких Е., як хлор, натрій, магній, сульфур, калій, бром, карбон. Вміст Е. в земній корі (який називають кларковим числом або кларком Е.) відрізняється від вмісту їх у Землі в цілому, оскільки хімічний склад кори, мантії та ядра неоднаковий. Так, ядро нашої планети складається в основному із заліза та нікелю. Вміст елементів у Сонячній системі і в цілому у Всесвіті також відрізняється від земного. Найбільш поширений Е. Всесвіту — гідроген, за ним іде гелій. Дослідження відносного поширення Е. та їх ізотопів у космосі — важливе джерело інформації про процеси нуклеосинтезу та еволюції Сонячної системи і небесних тіл. За звичайних умов агрегатний стан 11 Е. являє собою гази (H, He, N, O, F, Ne, Cl, Ar, Kr, Xe, Rn), 2 — рідини (Br, Hg), решта — тверді речовини. Ag, Au, Pb, Cu, Sn, Fe, C, Sb, Hg, Zn, S — відомі з глибокої давнини (VI–I ст. до н.е.). As, Bi, P відкриті у XIII–XVII ст. Co, H, Ni, Pt, N, O, Mn, F, Cl, Ba, Mo, W, Tc, U, Zr, Sr, Y, Ti, Be, Cr відкриті в XVIII ст. У XIX ст. відкриті 49, у ХХ ст. — 30 і в ХХІ ст. — ще 4: унунгексій (2000), унуноктій (2002), унунтрій (2003), унунпентій (2003).

Ахметов Н.С. Общая и неорганическая химия. — М., 1988; БСЭ. 3-е изд. — М., 1978; Глинка Н.Л. Общая химия. — Л., 1986; Краткая химическая энциклопедия. — Т. 5. — М., 1967; Левітін Є.Я., Бризицька А.М., Клюєва Р.Г. Загальна та неорганічна хімія. — Х., 2000.