ТУЛЯРЕМІЯ

ТУЛЯРЕМІЯ (лат. tularenia) — гостра природно-осередкова інфекційна хвороба, що характеризується гарячкою, специфічним лімфаденітом (бубон) і ураженням залежно від вхідних воріт шкіри, очей, мигдаликів, легень та інших органів. Збудник Т. Francisella tularensis належить до роду Francisella, родини Brucellaceae. Це дрібна кокобактерія розміром 0,2–0,5 мкм, нерухлива, не утворює спор, має капсулу, грамнегативна. Збудник Т. витримує низькі температури протягом 3–6 міс, а також висушування на зерні, соломі, шкурах тварин. Високі температури і звичайні дезінфекційні засоби знищують збудник Т. протягом 1–5 хв.

Резервуаром і джерелом інфекції при Т. є різні види диких і синантропних гризунів (ондатри, зайці, водяні щури, полівки, хом’яки, миші та ін.), а також свійські тварини (свині, вівці, велика рогата худоба). Серед тварин хвороба розповсюджується в основному через кровосисних комах. Від людини до людини Т. не передається. Зараження людини можливе всіма відомими шляхами: 1) контактним — під час контакту з хворими тваринами та їх виділеннями; 2) аліментарним — при вживанні інфікованих продуктів харчування і води; 3) повітряно-пиловим (аспіраційним) — під час обмолоту зернових, обробки фуражу; 4) трансмісивним — через укуси комарів, кліщів, гедзів, мух-жигалок та ін. Сприйнятливість до Т. дуже висока. Хворобу частіше реєструють у вигляді спорадичних випадків, хоча відзначають епідемічні спалахи. Сезонність — літньо-осіння. Після перенесеної хвороби формується стійкий імунітет. В Україні реєструють поодинокі випадки Т. в басейнах великих рік. Збудник Т. проникає в організм людини через шкіру (навіть неушкоджену), слизову оболонку дихальних шляхів, травного каналу, очей, мигдаликів. Залежно від воріт інфекції формується певна клінічна форма хвороби. Із місця проникнення інфекції, де іноді розвивається первинний афект, бактерії Т. лімфатичним шляхом заносяться в регіонарні лімфатичні вузли, частина з яких гине, виділяється ендотоксин, виникає місцева запальна реакція (лімфаденіт). Внаслідок порушення бар’єрної функції лімфатичних вузлів збудник і його токсини проникають у кров, виникає бактеріємія із токсемією, що зумовлює загальну інтоксикацію. Інкубаційний період триває від кількох годин до 20 днів (у середньому 3–7 днів). Перебіг хвороби може бути гострим, підгострим, рецидивним. Розрізняють такі клінічні форми Т.: 1) бубонну; 2) виразково-бубонну; 3) очно-бубонну; 4) ангінозно-бубонну; 5) генералізовану; 6) абдомінальну; 7) легеневу. Усі форми хвороби мають гострий початок, але продромальні ознаки нехарактерні. Температура тіла з ознобом підвищується до 39–40 °С. На місці проникнення інфекції часто виявляють первинний афект-інфільтрат, виразку, нагноєння (пустула, абсцес). Відзначається головний біль, біль у попереку, м’язах, слабкість, підвищене потовиділення, часті розлади сну (сонливість або безсоння), на піку гарячки — ейфорія. Лице гіперемоване, кон’юнктивіт, склерит. Дуже швидко розвивається генералізована лімфаденопатія. Збільшується печінка, селезінка. У перші 2–3 тиж хвороби часто з’являється поліморфний висип, який вкриває симетричні ділянки тіла, іноді у вигляді рукавичок, шкарпеток, коміру, маски. Після зникнення висипу часто відзначають лущення. Тривалість хвороби в середньому становить 15–30 днів.

Для лабораторної діагностики Т. використовують біологічний і серологічний методи. Застосування біологічного методу дослідження можливе тільки у спеціально обладнаній лабораторії. Із серологічних методів застосовують реакцію аглютинації (РА), реакцію непрямої гемаглютинації (РНГА), які стають позитивними з 2–3-го тижня хвороби. Високоспецифічним і раннім методом діагностики є внутрішньошкірна алергічна проба з тулярином. Її використовують і для ретроспективної діагностики.

Основним методом лікування хворих на Т. є антибактеріальна терапія. Призначають стрептоміцин, левоміцетин, тетрациклін, аміноглікозиди. Для лікування хворих на затяжні і рецидивні форми Т. використовують антибіотики в комбінації зі специфічною вакциною. Проводять патогенетичне лікування.

Важливими заходами профілактики є ліквідація природних осередків або зменшення їх ареалів, гідромеліоративні роботи, удосконалення системи агротехнічних заходів, знищення диких і регулювання кількості промислових гризунів, забезпечення охорони джерел водопостачання, продовольчих складів, житлових приміщень від заселення гризунами. Під час обмолоту зернових (де багато гризунів) потрібно користуватися захисними окулярами-консервами, масками. Застосовують також засоби захисту від укусів кліщів та інших комах (репеленти, захисний одяг). Найефективнішим методом профілактики Т. у природних осередках є нашкірна вакцинація населення живою туляремійною вакциною. Використовують також асоційовані вакцини проти Т., бруцельозу, чуми та інших інфекцій.

Краткая медицинская энциклопедия / Под ред. В.И. Покровского. — М., 2001; Словник з мікробіології, вірусології, імунології та інфекційних захворювань / За ред. проф. Г.Г. Палія. — Вінниця, 1995; Черкасский Б.Л. Эпидемиологический надзор за зоонозами. — М., 1988.