ТРИФЛЮПЕРАЗИНУ ГІДРОХЛОРИД (Trifluoperazini hydrochlorydum), 2-трифторметил-10-[3-(4-метилпіперазиніл-1)пропіл]-фенотіазину дигідрохлорид.
C21H21F3N3S·2HCl Мол. м. 480,4
АФІ синтетичного походження. Білий або з жовто-зеленим відтінком кристалічний порошок без запаху, гігроскопічний, легкорозчинний у воді та етанолі, нерозчинний у діетиловому етері, бензолі; Тпл — 232–240 °С (з розкладом); рН 10% водного розчину від 1,6 до 2,5; УФ-спектр: λmax = 280 нм (
= 650) у 0,1 М розчині кислоти хлоридної. Зберігають у щільно закупореному контейнері, у захищеному від світла місці.
Ідентифікують методом ТШХ у системі розчинників: ацетон — діетиламін — циклогексан (1:1:8); проводять реакцію з бромною водою (спостерігають коричневе забарвлення, яке при нагріванні переходить у блідо-рожеве) та реакцію на хлориди. Кількісно визначають методом неводного титрування в середовищі льодяної оцтової кислоти в присутності гiдраргiруму (II) ацетату (кінцеву точку титрування визначають потенціометрично).
Фармакологічна група. N05A B06 — антипсихотичні препарати (нейролептики).
Фармакологічні ефекти. Нейролептична дія поєднується з певним стимулювальним ефектом, викликає седативну, протиблювотну, виражену каталептогенну дію.
Застосування. Психози, шизофренія, галюцинаційні і маревні стани, психомоторні збудження, блювання центрального генезу.
Вартанян Р.С. Синтез основных лекарственных средств. — М., 2004; Компендиум 2015 — Лекарственые препараты / Под ред. В.Н. Коваленко. — К., 2015; От субстанции к лекарству / Под ред. В.П. Черных. — Х., 2005; Clarke’s isolation and identification of drugs / Ed. A.C. Moffat. — London, 1986; European Pharmacopoeia 5; The Merc index an Encyclopedia of chemicals, drugs and biological. — 13 Ed., 2001. — № 1.