ТЕРАПІЯ ГЕННА

ТЕРАПІЯ ГЕННА — заміна дефектних генів нормальними. Вона включає також використання генів для лікування цукрового діабету і СНІДу. Питання можливості лікування спадкових захворювань виникло після того, як учені розробили шляхи перенесення генів у певні клітини, де вони транскрибуються і транслюються. З урахуванням того, що Т.г. пов’язана зі зміною спадкового апарату людини, потрібно дотримуватися особливих вимог при клінічному дослідженні: 1) чітке знання дефекту гена і того, яким чином формуються симптоми хвороби; 2) відтворення генетичної моделі у тварин; 3) відсутність альтернативної терапії або існуюча терапія неможлива чи неефективна; 4) безпека для хворого. При розробці Т.г. також вирішуються такі питання: 1) які клітини необхідно використовувати; 2) яку частину клітини необхідно вилікувати, щоб зменшити або зупинити прогресування хвороби; 3) чи буде небезпечною надекспресія введеного гена; 4) чи є безпечним потрапляння реконструйованого гена в інші тканини; 5) як довго буде функціонувати змінена клітина; 5) чи будуть атаковані нові клітини імунною системою.

Спадкова Т.г. є трансгенною і змінює всі клітини організму. У людини вона не використовується. Неспадкова (соматична) Т.г. коригує тільки соматичні клітини, уражені внаслідок генетичного дефекту. Неспадкова Т.г. може допомогти індивідууму, але вона не покращить стан майбутніх поколінь, тому що мутантний ген не змінений у гаметах. На жаль, про більшість спадкових хвороб поки що мало інформації (зокрема, які тканини уражені), тому введення нормального гена в них ускладнене. Незважаючи на це, медична генетика досягла значних успіхів у лікуванні окремих захворювань. При цьому використовуються 2 підходи. Перший із них передбачає виділення клітин із тіла пацієнта для введення в них необхідного гена (Т.г. ех vivo), після чого вони повертаються в організм хворого. Як вектор використовують ретровіруси, що містять генетичну інформацію у вигляді РНК. Ретровірус забезпечується рекомбінантною РНК (РНК вірусу + РНК копія гена людини). Після надходження рекомбінантної РНК у клітину людини, напр. у стовбурову клітину червоного кісткового мозку, відбувається зворотна транскрипція, і рекомбінантна ДНК, що несе нормальний ген, потрапляє в хромосому людини. Так було проведено лікування тяжкого імунодефіциту внаслідок відсутності аденозиндезамінази (АДА) у декількох дітей. Паралельно вони отримали фермент АДА, виділений з крові, як лікувальний препарат. Використовуючи як вектор аденовірус (AVV), учені розробили метод Т.г. серпоподібно-клітинної анемії. За природних умов AVV уражає тільки ті клітини червоного кісткового мозку, які є попередниками еритроцитів. Функціональний ген β-глобуліну ввели в AVV, а вірус переніс його в незрілі еритроцити. Останні наповнюються нормальним гемоглобіном і спрямовуються у кров’яне русло.

Інший підхід у Т.г. передбачає використання вірусів; клітин, вирощених у лабораторії; штучних носіїв для введення генів безпосередньо в організм хворого. Напр., позбавлений хвороботворних властивостей аденовірус міститься у флаконі з аерозолем. При вдиханні хворим аерозольної суспензії вірус проникає в клітини легень і приносить до них функціональний ген муковісцидозу. Якщо клітини стійкі до генетичних маніпуляцій, учені впливають на клітини, що знаходяться поруч. Останні мають вплив на клітини, дефектні за певним геном. Так апробується Т.г. мишей, в яких ушкоджена та ж ділянка мозку, що й у пацієнтів із хворобою Альцгеймера. У фібробласти проникає ген фактора росту нервів. Ці клітини імплантуються у розріз мозку і секретують фактор росту, необхідний нейронам. Нейрони починають рости і продукувати відповідні нейромедіатори. Передбачається, що схожий тип Т.г. може бути використаний для лікуванння хвороби Гентінгтона, хвороби Паркінсона, депресії та ін.

Певних успіхів досягнуто при використанні Т.г. у лікуванні злоякісних новоутворень. Виділяється пухлинна клітина, в яку вводять гени, що кодують такі протиракові речовини імунної системи, як інтерферони, інтерлейкіни. Клітини, введені заново у пухлину, починають продукувати ці речовини, вбивають і себе, і навколишні злоякісні клітини.

Билич Г.Л., Катинас Г.С., Назарова Л.В. Цитология — СПб., 1999; Жегунов Г.Ф., Жегунова Г.П. Цитологические основы жизни. — Х., 2000; Пішак В.П., Бажора Ю.І., Брагін Ш.Б. та ін. Медична біологія / За ред. В.П. Пішака, Ю.І. Бажори. — Вінниця, 2004; Ченцов Ю.С. Введение в клеточную биологию. — М., 2004.