ТЕМПЕРАТУРА ТІЛА

ТЕМПЕРАТУРА ТІЛА — комплексний показник теплового стану організму тварин і людини. Підтримання Т.т. у певних межах — одна з найважливіших умов нормальної життєдіяльності організму. У пойкілотермних тварин, до яких належать безхребетні, риби, земноводні, плазуни, Т.т. близька до температури навколишнього середовища. Гомойотермні тварини — птахи і ссавці — у процесі еволюції набули здатності підтримувати постійну Т.т. при коливаннях температури навколишнього середовища. У гомойотермному організмі умовно розрізняють дві температурні зони — оболонку і ядро. Оболонку становлять поверхово розташовані структури і тканини — шкіра, сполучна тканина, ядро — кров, внутрішні органи і системи. Температура ядра вища, ніж температура оболонки, і відносно стабільна: різниця температур внутрішніх органів становить кілька десятих градуса, причому найвищу температуру має печінка (близько 38 °С). Температура інших внутрішніх органів, у т.ч. мозку, близька до температури крові в аорті, що визначає середню температуру ядра. Температура оболонки нижча температури ядра на 5–10 °С і неоднакова на різних ділянках тіла, що пов’язано з розходженням їх кровопостачання, товщиною підшкірного жирового шару тощо. Температура поверхні тіла істотно залежить від температури навколишнього середовища. При короткочасному нагріванні тіла (напр. у фінській сауні при температурі повітря 80–100 °С) температура шкіри кінцівок, що в нормі становить близько 30 °С, може підвищуватися до 45–48 °С, а при охолодженні — знижуватися до 5–10°С. Наявність в організмі зон із різною температурою не дозволяє однозначно визначити Т.т. Для її характеристики часто користуються поняттям середньозваженої температури, яку обчислюють як середню температуру всіх ділянок тіла. Більш точно Т.т. може характеризуватися температурною схемою — розподілом температури по поверхні тіла або в його ядрі. Використовується також характеристика Т.т. градієнтом температури, що зображується вектором, спрямованим убік найбільшого значення температури, причому величина вектора відповідає зміні температури, що припадає на одиницю довжини. Зображення температурної схеми тіла у вигляді ізотерм і значень градієнта взаємно доповнюють один одного: чим ближче розташовані ізотерми, тим більший градієнт температур мають ділянки тіла. Нормальна Т.т. людини, вимірювана у прямій кишці, близька до 37 °С. Температура, вимірювана під язиком, менша на 0,2–0,3 °С, у паховій западині — на 0,3–0,4 °С. У більшості людей добре виражені добові коливання Т.т. у діапазоні 0,1–0,6 °С. Найвища Т.т. відзначається у другій половині дня, найнижча — вночі. Відзначають і сезонні коливання Т.т.: улітку вона на 0,1–0,3 °С вища, ніж узимку. У жінок виражений також місячний ритм зміни Т.т.: при овуляції вона підвищується на 0,6–0,8 °С. Підвищення Т.т. відзначається при інтенсивній роботі м’язів, значних емоційних переживаннях. Інтервал між нормальною й верхньою летальною температурою внутрішніх органів становить близько 6 °С.

БМЭ. — М., 1985. — Т. 24; Словарь физиологических терминов / Под ред. О.Г. Газенко. — М., 1987.