ТВЕРДІ ДИСПЕРСНІ СИСТЕМИ

ТВЕРДІ ДИСПЕРСНІ СИСТЕМИ (ТДС, тверді дисперсії, з’єднання-включення) — іммобілізовані системи доставки АФІ, отримані шляхом сплаву або розчинення їх у твердій полімерній матриці. У цих системах АФІ знаходяться в дисперсному стані (див. Дисперсні системи), що сприяє значному підвищенню швидкості її розчинення. Змінюючи фізико-хімічні властивості матриць, можна регулювати швидкість надходження АФІ в організм. Переваги Т.д.с. — підвищення біодоступності важкорозчинних і пролонгація дії легкорозчинних речовин; прискорення початку терапевтичної дії; можливе зниження дози при збереженні терапевтичного ефекту та зменшення побічних явищ.

Як носії при отриманні Т.д.с. найбільш часто використовують водорозчинні полімери — полівінілпіролідон, тверді поліетиленоксиди, вуглеводи (фруктоза, маноза, глюкоза) та ін. Полімери для отримання Т.д.с. готують диспергаційним методом (механічним подрібненням), при подоланні міжмолекулярних сил накопичення вільної поверхневої енергії відбувається за рахунок зовнішньої механічної роботи. Подрібнення проводять у дробарках, жорнах і млинах різної конструкції та інших апаратах, де тверді тіла подрібнюють, розтирають, роздавлюють або розщеплюють, а рідкі збовтують, енергійно перемішують або вносять в дисперсійне середовище під великим тиском. Більш тонкого подрібнення досягають у колоїдних млинах. Суспензію або емульсію пропускають через вузький отвір між ротором і статором. Під дією відцентрової сили виникають значні розривні сили, і частинки дисперсної фази руйнуються. Високої дисперсності можна досягти ультразвуковим і електричним диспергуванням. Диспергувальна дія ультразвуку пов’язана з виникненням кавітаційних ударних хвиль, які руйнують матеріал. Для одержання стійких дисперсних систем диспергаційними методами в систему необхідно додавати третій компонент — стабілізатор. Стабілізаторами можуть бути іони електролітів або ПАР, уведення яких в систему приводить до утворення на межі поділу частинки — середовища адсорбційних шарів іонного або молекулярного типу, які перешкоджають злипанню подрібнених частинок або випаданню їх в осад. До диспергаційних методів умовно відносять і пептизацію (хімічне диспергування). Свіжий осад, утворений при коагуляції колоїдного розчину, можна перевести у золь, обробляючи його пептизатором: розчинником, розчином електроліту або розчином ПАР. При промиванні осаду розчинником видаляються речовини, які сприяли агрегації частинок, тому останні переходять у розчин. При додаванні електроліту його іони адсорбуються на частинках осаду, надаючи їм однакового заряду, внаслідок чого виникають сили електростатичного відштовхування, що призводять до процесу дезагрегації. ПАР утворює на поверхні частинок адсорбційні шари, які захищають їх від злипання. При утворенні Т.д.с. тверді носії можуть додаватися як у вигляді сухого матеріалу, так і у вигляді розчинів. Вибір носіїв залежить від фізико-хімічних та технологічних властивостей АФІ. Біологічна доступність поганорозчинних АФІ значною мірою залежить від розміру частинок. Для того щоб підвищити біологічну доступність ЛП, лікарські речовини повинні перебувати в молекулярно-дисперсному стані, що може бути досягнуто при використанні Т.д.с. Вибір матриці має вирішальне значення при процесі розчинення. Так, водорозчинний носій швидко вивільняє лікарську речовину, а поганорозчинний сповільнює цей процес. Напр., дигоксин, що перебуває у вигляді Т.д.с., переходить у 0,1 М розчин НСl через 5,5–8 хв після початку експерименту. При розчиненні кристалічного дигоксину за цей же час переходить лише 33% досліджуваної кількості лікарської речовини. Найбільшу швидкість розчинення мають Т.д.с. при співвідношенні дигоксину й полівінілпіролідону 1:20. При зменшенні вмісту полівінілпіролідону у дисперсних системах (1:5, 1:10) швидкість розчинення дигоксину уповільнюється. Швидкість розчинення аймаліну у вигляді Т.д.с. на основі полівінілпіролідону у 130 разів перевищувала швидкість розчинення кристалічного аймаліну.

Болдырев В.В., Душкин А.В. Механохимический метод получения твердых дисперсных систем как основы новых лекарственных средств / Научная конференция «Фундаментальные науки — медицине». — М., 2003; Воскобойникова И.В., Авакян С.Б., Сокольская Т.А. и др. Современные вспомогательные вещества в производстве таблеток. Использование высокомолекулярных соединений для совершенствования лекарственных форм и оптимизация технологического процесса // Хим.-фармац. журн. — 2005. — № 1; Дмитрієвський Д.І., Перцев І.М. Вивчення розчинності твердих дисперсій еритроміцину з полівінілпіролідоном // Фармац. журн. — 1984. — № 5; Манякина Н.С., Виноградова Л.Ф., Бурдукова В.Т. Математическое моделирование таблеток твердых дисперсных систем хлоксила // Вестник сер. мед. — 2000. — № 2; Полимеры в фармации / Под ред. А.И. Тенцовой, М.Т. Алюшина. — M., 1985.