ЛЬОН ЗВИЧАЙНИЙ

ЛЬОН ЗВИЧАЙНИЙ — Linum usitatissimum L. (латиніз. грец. linon — нитка; лат. usitatissimus, um — найвищий ступінь від usitatus — уживаний, звичайний) — рослина родини льонових Linaceae; рос. назви: лён обыкновенный, лён культурный. Л.з. вирощують як олійну і прядильну культуру. Найбільше Л.з. на олію вирощують в Індії та США, на прядиво — в Європі (Росія, Україна, Польща, Румунія, Франція, Бельгія). Відомо близько 40 сортів; в Україні із Л.з. одночасно виробляють волокно і насіння. Урожайність — 3,7 (до 10) ц/га волокна і 3,6 (15) ц/га насіння. Однорічна трав’яниста рослина з голим, циліндричним стеблом завв. 0,7–1,5 м гіллястим у верхній частині, або стеблом завд. 32–50 см, вилчасто-розгалуженим від основи, або стебла займають проміжне положення за висотою і галуженням. Листки чергові, сидячі, вузьколанцетні або лінійні. Квітки правильні, двостатеві, небесно-сині або фіолетові, на квітконіжках, зібрані на верхівці стебла у розлогі щіткоподібні суцвіття. Чашечка п’ятичленна, віночок — п’ятипелюстковий, тичинок п’ять або десять. Плід — яйцеподібна або куляста розтріскана коробочка з численним дрібним блискучим насінням. Цвіте у червні–серпні, плоди достигають у серпні–вересні. Збирання насіння Л.з. механізоване, здійснюється у фазу ранньої жовтої стиглості 75% коробочок, коли одержують волокно доброї якості й насіння, що переробляється на олію і придатне для посіву. Рослину сушать у валках або на току на сонці. Після обмолоту насіння досушують на току або в сушарці при температурі до 45 °С. Оберігають від вологи, яка надає насінню слизуватості. Маса 1000 насінин становить 5,4–15,0 г.

Насіння Л.з. — Semina Lini (Semina Lini usitatissimi, Lini semen) — входить до ДФ ХІ, Європейської Фармакопеї і фармакопей багатьох країн світу. Воно плескате, яйцеподібної форми, загострене з одного кінця та округле з іншого, нерівнобоке, завд. до 6 мм і завт. до 3 мм (рисунок). Поверхня гладенька, блискуча, від світло-жовтого до брунатного кольору, зі світло-жовтим насіннєвим рубчиком, без запаху, на смак насіння слизьке і маслянисте.

Lion_zvychayny_1.eps

Рисунок. Насіння Л.з. (х10): a — поперечний розріз насінини (збільшення х10): 1 — оболонка насіння; 2 — пігментний шар; 3 — ендосперм; 4 — сім’ядолі; б — поперечний розріз насіння (велике збільшення): 1 — кутикула; 2 — слизові клітини епідерми; 3 — шар стислої паренхіми; 4 — механічний шар; 5 — поперечний шар; 6 — пігментний шар; 7 — ендосперм

Основну масу насіння становить слиз (3–8%), жирна олія (30–48%) і протеїн (25–33%). Слиз міститься на поверхні насіння в особливих слизових клітинах, які у воді швидко руйнуються. Показник набухання цілого насіння — не менше 4, порошку (сито 710) — не менше 4,5. Полісахариди належать до галактуронанів, мають кислу природу; у продуктах гідролізу переважають D-галактоза, L-арабіноза, D-ксилоза, L-рамноза і кислота галактуронова. Лляну жирну олію (Oleum Lini) одержують холодним пресуванням; від інших рослинних олій вона відрізняється великим вмістом поліненасичених жирних кислот: ліноленової — 35–45% і лінолевої — 15–20%; вміст олеїнової кислоти становить 15–20%, пальмітинової і стеаринової разом — 8–9%. Вміст ліноленової кислоти, залежно від виду, сорту і генотипу, становить від 3–9% до 63–69%. Ліпідна фракція містить фосфоліпіди: фосфатидилхоліни, фосфатидилетаноламіни, фосфатидилові кислоти, фосфатидилінозити і фосфатидилсерини; у стероловій фракції міститься 41% ситостеролу, 26% кампестеролу, 9% циклоартенолу і 2% холестеролу. В олії, одержаній екстракцією рідким СО2, містяться гліцериди ліноленової (55%), лінолевої (20%), олеїнової (17,8%), пальмітинової (6,7%), лауринової (0,25%) і стеаринової (0,25%) кислот. Лляна олія дуже нестабільна до окиснення і має відносно малий термін зберігання, що обмежує її застосування в медицині, фармації та харчовій промисловості. Використовують такі технології для стабілізації олії: зниження температури одержання, додавання антиоксидантів, зменшення вмісту ліноленової кислоти шляхом часткового каталітичного гідрування, але останній прийом супроводжується частковою транс-ізомеризацією подвійних зв’язків. Відомо, що транс-ізомери жирних кислот мають негативний вплив на рівень холестерину і ліпопротеїнів у сироватці крові, підвищують ризик атеросклерозу, онкологічних та інших захворювань. Рівень транс-ізомерів регламентується і не повинен перевищувати 20%. Значний прогрес досягнуто у біотехнології лляного насіння: одержані нові мутанти і трансгенні рослини, нові сорти з низьким вмістом α-ліноленової кислоти (менше 3%), стабільна за складом олія для харчування, ферменти і пептиди для терапевтичних цілей. Досліджені біологічно активні пептиди і білки Л.з.: циклічний нонапептид — циклолінопептид В, рекомбінантний білок гірудин, білок з мол. м. 25 кДа. Насіння Л.з. містить ціаногенні глікозиди: лінамарин (1,5%), лінустатин і неолінустатин, а також ензим лінамаразу.

Lion_zvychayny_2.eps
Лінамарин: R1=β-D-О-глюкозил, R=Ме
Лінустатин: R1=β-О-генціобіозид, R=Ме
Неолінустатин: R1=β-О-генціобіозид, R=Et

Насіння Л.з. приблизно у 100 разів багатше на лігнани, ніж насіння інших рослин; виділені диглюкозид секоізоларицирезинолу, який у кишечнику метаболізує до ентеролактону і ентеродиолу, кожен з яких є сумішшю двох діастереоізомерів. Корені і листя Л.з. містять подофілотоксин і його похідні (α- і β-пельтатини, 5-метоксиподофілотоксин).

Lion_zvychayny_3.eps
Секоізоларицирезинол

Lion_zvychayny_4.eps
Ентеродіол

Lion_zvychayny_5.eps
Ентеролактон

Насіння, стебла і листя Л.з. містять фенолокислоти: бузкову, кумаринову, транс-ферулову, транс-синапову та інші, а також етери коніферилового і синапового спиртів із феруловою кислотою. Вміст золи — 4,6%, вона містить K, Ca, Mg, Fe, Mn, Cu, Zn, Cr, Al, Se, Ni, Pb, I, B. Насіння Л.з. концентрує Se, має секретолітичну, обволікаючу і протизапальну дію. Набухле у воді, збільшує обсяг калової маси, посилює її просування, діє очищувально при атонії товстої кишки та ожирінні. Водний настій слизу має захисну, заспокійливу і протизапальну дію при запаленні стравоходу, виразці шлунка і дванадцятипалої кишки, ентеритах і колітах (у клізмах). Зовнішньо слиз у вигляді компресів використовують при трофічних виразках, опіках і променевих пошкодженнях шкіри.

Схожу дію має насіння айви довгастої (Cydonia oblonga Mill.), яке також містить слиз в епідермі. Насіння певного сорту Л.з., яке піддавалось спеціальній обробці (Linusit), застосовують як проносне при хронічних запорах, у складі дієти хворих на діабет. Сухий екстракт насіння Л.з. (10%) входить до складу препарату Bioflax, що захищає слизову оболонку шлунка від побічної дії ацетилсаліцилової кислоти, спирту та інших хімічних агентів, а також при стресі. Препарат Лінетол містить етилові етери ненасичених жирних кислот з лляної олії. Він знижує рівень холестеролу у крові й використовується для лікування атеросклерозу. Лінетол входить до складу аерозольних препаратів Вінізоль, Левовінізоль, Лівіан, Тегралезоль, Ліфузоль. Препарати Сингран і Сингран-В (водорозчинна модифікація) є сумішшю етилових етерів лінолевої та ліноленової кислот і аналогом лінетолу для використання у дерматології і косметології. Для лікування екзем існує препарат Efamol у капсулах, що містить вітамін Е, лляну та інші рослинні олії. Emosan (поліненасичені жирні кислоти і гексахлоран) захищає шкіру від агресивних реагентів, напр. кислот, лугів, формальдегіду, фенолів тощо.

Доведено, що ентеродіол і ентеролактон знижують ризик онкологічних захворювань, мають естрогенну активність. Лікування диглікозидом секоізоларицирезинолу затримує ріст пухлин, а також знижує ризик метастазування; захисний ефект пов’язаний з активністю β-глюкуронідази. Запатентовано спосіб лікування вовчака секоізоларицирезинолом із насіння Л.з. Лігнани Л.з. мають антибактеріальну, протимікозну і противірусну активність, вони у поєднанні з поліненасиченими жирними кислотами позитивно впливають на імунну систему організму. Протипухлинна активність подофілотоксину і β-пельтатину зумовлена інгібуванням полімеризації тубуліну. Ці сполуки інгібують синтез ДНК і РНК, а також білка у клітинах HeLa. Білок гірудин виявив антитромбінову активність, циклолінопептид має сильну імуносупресорну дію, білок з мол. м. 25 кДа інгібує патогенні Candida albicans.

Мазі, креми, олії, дитячі присипки (Linomad) містять лляну олію холодної екстракції з додаванням БАР. Олію включають до складу шампунів, зволожувальних кремів, аерозольних масок для обличчя, кондиціонерів для волосся, кремів для рук і нігтів. Лужним гідролізом гідроксидом калію з лляної олії отримують зелене мило (мило «К»), а також м’яке мило, що входить до складу лініментів і використовується для звільнення шкіри від лусок при псоріазі, для попередньої дезінфекції шкіри, при розтягненні зв’язок і лікуванні забитих місць. Макуха Л.з. використовується як добавка у хлібовипіканні, у продуктах дієтичного харчування, є цінним кормом для худоби (у 100 кг міститься 115 кормових одиниць і понад 28 кг білка, що засвоюється). Харчова цінність білка оцінюється у 92 одиниці, тоді як казеїн, складний білок молока, прийнятий за 100 балів. Первинні луб’яні волокна Л.з. становлять 20–30% маси стебла, вони довгі (до 50 мм), гнучкі й міцні, утворюються з прокамбію, з’єднані пектиновою речовиною у компактні групи, що тягнуться вздовж стебла. Лляне волокно удвічі міцніше за бавовняне; з нього виготовляють одяг, технічні й декоративні тканини, шпагатно-мотузкові вироби. З олії Л.з. одержують оліфу, фарби, лак, її використовують як пластифікатор для пластмас, добавку до асфальту, бітуму, у виробництві лінолеуму, модифікованих смол, плівкових захисних покриттів металів від корозії, мастил тощо.

Випадки отруєння худоби зіпсованим насінням Л.з. пов’язані зі вмістом лінамарину, який міститься у незначній кількості в усій рослині, особливо у пророслому насінні.

Вехов В.Н., Губанов И.А., Лебедева Г.Ф. Культурные растения СССР. — М., 1978; Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1990; Толкачев О.Н., Жученко А.А. Биологически активные вещества льна: использование в медицине и питании // Хим.-фармац. журнал. — 2000. — Т. 23, № 7.