ЛІМФА

ЛІМФА (грец. lympha — чиста вода) — особлива тканина чи тканинна рідина, зібрана спеціальними судинами, що впадають у праву та ліву лімфатичні протоки, які, у свою чергу, відкриваються у великі центральні вени. Л., зібрана з лімфатичних проток під час голодування або після нежирної їжі, є безбарвною, майже прозорою рідиною, відмінною від плазми крові в 3–4 рази меншим вмістом білків, але більш високим, ніж у тканинній рідині. Внаслідок малого вмісту білків в’язкість Л. менша, а відносна густина нижча, ніж плазми крові. У Л. міститься фібриноген, тому вона здатна до згортання. У Л. зазвичай немає еритроцитів, а є невелика кількість зернистих лейкоцитів. Л. бере участь у підтримуванні гомеостазу, внаслідок чого виконує такі функції: 1) транспортує білки з міжклітинних і тканинних просторів у кров; 2) бере участь у перерозподілі води в організмі; 3) бере участь в імунних реакціях організму за рахунок транспорту з лімфоїдних органів макрофагів, лімфоцитів, антитіл; 4) забезпечує всмоктування і транспортування жирів і жиророзчинних речовин у кишечнику; 5) видаляє з міжклітинного простору речовини, що нереабсорбуються у кровоносних капілярах; 6) видаляє рідину з тканинного простору. За добу утворюється 2–4 л Л. Лімфатична система утворена переважно навколовенозними, тобто такими, що проходять уздовж вен (а також уздовж артерій) лімфатичними судинами. Ці судини бувають глибокими і поверхневими й за структурою нагадують вени, які відрізняються від них меншою товщиною стінки і більшою проникністю. Як і вени, вони мають клапани, що перешкоджають зворотній течії лімфи. Лімфатичні судини пронизують майже всі органи, за винятком нігтів, шкіри, волосся, рогівки і деяких інших. У печінці й тонкому кишечнику вони особливо численні, високопроникні, а рівень білка, що міститься в них, досить високий (5–6 г%). Лімфатичні судини сприяють відтоку рідини від тканин. Л. від верхньої половини тулуба відтікає у грудну протоку, що відкривається у венозне русло в ділянці злиття лівої внутрішньої яремної та підключичної вен. У грудну протоку перед місцем впадання її у венозну мережу відкриваються також судини, що збирають Л. з лівої половини голови і грудей. Л. з правої половини голови, шиї та правої руки відтікає в праву лімфатичну протоку, що впадає в праву підключичну вену. В середньому течія Л. у людини становить 1,4 мл/кг маси тіла за 1 год, або близько 2 л/добу. Кожні 24 год в Л. переходить від ¼ до ½ всіх білків плазми крові. Течії Л. сприяють як скорочення м’язів, так і скорочення безпосередньо самих лімфатичних судин. На неї впливають також зміна тиску в тканинах і капілярах. Закупорка лімфатичних судин внаслідок запальних змін викликає захворювання, яке має назву слоновість, що характеризується припиненням відтоку Л. і непомірним збільшенням і потовщенням тканин кінцівки. Так само як і у венах, у лімфатичних судинах існує градієнт тиску, спрямований від периферії до центральних судин (грудної та правої лімфатичної протоки). Лімфатичні вузли є дрібними овальними утвореннями розміром від ледве помітної крупинки до величини мигдалевого горіха, вони групуються навколо лімфатичних судин. В організмі ці вузли розташовані повсюдно, особливо багато їх у ділянці нижніх і верхніх кінцівок. Вони виконують функцію фільтра і захисту від інфекції. В них містяться лімфоцити, що беруть участь у боротьбі з чужорідними тілами й інфекційними агентами. При патології лімфатичні вузли можуть збільшуватися і ставати болючими при пальпації.

Машковский М.Д. Лекарственные средства. В 2 т. — Х., 1998; Словарь физиологических терминов / Под ред. акад. О.Г. Газенко. — М., 1987; Фізіологія з основами анатомії людини / Л.М. Малоштан, О.К. Рядних, Г.П. Жегунова та ін. — Х., 2003.